Чи не зарано розслаблятися?

Надворі у повній силі оспіваний у фольклорі всіх народів місяць травень. І хоча у цьому році він аномально холодний і не зовсім ласкавий, але природа бере своє і весь навколишній ландшафт вбрався у ніжну зелень, розквітли каштани і буяє пишними гронами бузок. 
Пора мрійників, поетів та закоханих. Але нині у нас карантин, який аж ніяк не асоціюється з весною, коханням, квітами та солов’їними трелями, а швидше з хлоркою, медикаментозним смородом та казарменим нафталіном. На жаль, така сьогодні сувора реальність. Практично в усьому світі у зв’язку з пандемією коронавірусу введено жорсткі обмежу-вальні заходи, які не сумісні не тільки з нормальним життям, а й іноді з елементарними правами людини взагалі. Проте вибирати не доводиться, тому діє обмежувальний режим і в нашій Україні. Він вже добряче всім набрид, а головне, загальмував розвиток економіки, яка і без нього ледь животіє. Люди не працюють, а значить не отримують доходів, держава недоотримує надходжень у бюджет у вигляді податків, загнано в глухий кут малий бізнес. 
Зрештою, 12 травня по всій країні відбулося послаблення карантину і було дозволено з жорсткими застереженнями торгівлю. Стомлені тривалими обмеженнями люди масово вийшли на вулицю і все швидко стало на круги своя – засилля автомобілів, групи людей (все частіше без масок). Майже все як до карантину, хіба що не скрізь і не всі працюють ще продовольчі та речові ринки. Чи не зарано, адже статистика поки що за жодними показниками не сигналізує про зниження рівня захворюваності, проходження його піку чи стабілізації становища? У кожного своя думка, одні неухильно дотримуються вимог присутності у громадських місцях, одягаючи і захисні маски, і рукавички, а дехто навіть і окуляри, інші вважають проблему коронавірусу висмоктану з певною метою з пальця і в якості аргументу наводять приклад сусідньої Білорусі.
Як виконуються вимоги послабленого карантину, ми вирішили проконтролювати в нашому райцентрі у понеділок, 18 травня. І справді, автотранспорту на вулицях стало як і в докарантинні часи, може, навіть, і більше. Люди щоправда великими групами не ходять, але і їх дуже багато, хоча, переважно, у захисних масках. Суспільна тривога відчувається, але вона не йде у жодне порівняння з тією, яка була місяць тому. 
Одна з жіночок, яка займається вуличною торгівлею, побачивши у руках нашого кореспондента фотоапарат, чемно порадила фотографувати чиновників, а заодно запитати їх, як прогодувати, зодягти дітей та забезпечити найнеобхіднішим сім’ї простих людей в умовах карантину? 
Зрештою, на питання, винесене у заголовок цієї публікації, поки що чіткої і аргументованої відповіді немає ні в кого – ні в епідеміологів, ні в аналітиків галузі медицини, ні у столичної влади. Є лише обережний оптимізм, що все у нас найближчим часом буде гаразд і з проблемами та викликами, які поставила перед нами пандемія, ми швидко впораємося.
Леонід ІЩУК.
Фото автора.