І виріс я на бурштині,

І сивію у ріднім краї,

І дуже хороше мені,

Що в мене кращого немає Нічого в Бога, як земля,

Ота земля – моя кровина, Що мені бачиться здаля,

– Моя маленька батьківщина.

І я, повірте, не збагну,

Як люди в нас перевелися,

Що за кусочком бурштину

Вже перерили все Полісся.

Із-за товстого гаманця,

Моє Полісся, твої люди

Оскаженіли до кінця,

Лопати вп’явши в твої груди.

І риють далі, як кроти,

Не бракне часу їм і сили!

З цим бурштином (хай Бог простить)

Собі ж і вириють могили,

Бо в цій нелегкій боротьбі,

Де нема фронту і границі,

Впадуть героями гриби

І героїнями чорниці.

Впаде додолу красень-ліс

І не спитаєш журавлину,

Який підкушує їх біс

Собі копати домовину.

О, якби тільки-но собі!

А хочуть в Господа пенати

Нас ці бурштинові раби

Своїми помпами загнати.

Якщо ти грішний, як ніхто,

Піди до церкви помолися,

за те, щоб зоною АТО

не стало все моє Полісся.

Василь Кирмик, уродженець с.Мушні.