Пам’яті старшого колеги, наставника, Людини з великої букви…

У суботу, 8 вересня, сумна звістка сколихнула рокитнівчан – на 93-ому році життя назавжди пішов від нас Андрій Григорович Гречко – ветеран війни і праці, великий патріот України, журналіст і багатолітній редактор Рокитнівської районної газети «Шлях до комунізму», літописець новітньої історії нашого краю, активний громадський діяч і просто чудова, рідкісної порядності та доброти людина.
Його життя – ціла епоха в історичному вимірі нашого району. У сорокових роках минулого століття він, зовсім юним, зі зброєю в руках боровся у складі партизанського загону ім. Дзержинського з гітлерівськими загарбниками, а після звільнення Рокитнівщини від фашистів пішов на фронт у регулярну армію. Після перемоги і демобілізації повернувся у наш край, де працював на різних відповідальних посадах, відновлюючи зруйноване війною народне господарство, розбудовуючи сільськогосподарську та промислову інфраструктуру Рокитнівщини. 
У 1965 році у районі було створено районну газету під тодішньою назвою «Шлях до комунізму», Андрій Григорович Гречко був беззмінним її редактором протягом двадцяти років. Після журналістської роботи був біля витоків організації і становлення районної організації ветеранів війни та праці, до виходу на пенсію був її керівником. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, активно продовжував займатися літературною діяльністю – писав спогади про події воєнних років на наших теренах, видав кілька книжок на партизанську тематику, довго й плідно співпрацював і з нашим виданням – «Новинами Рокитнівщини», займався патріотичною роботою серед шкільної та студентської молоді, був частим гостем у трудових та учнівських колективах району.
Та невблаганний час був немилосердним і до нього. Він пішов… В усіх, хто знав його, залишилися про нього найкращі, найтепліші, найсвітліші спогади та почуття. Для колег Андрій Григорович був надійним товаришем, талановитим, справедливим, мудрим та авторитетним керівником, для родини – зразковим господарем, вірним чоловіком, турботливим батьком, люблячим дідусем.
Андрій Григорович, як партійна людина його часів, був переконаним атеїстом. Він, мабуть,  так і не  зміг за життя переступити церковний поріг чи хоча б раз перехреститися. Та автор цих рядків не зустрічав у своєму, вже некороткому житті, навіть глибоко віруючої людини, яка б прожила все своє життя у повній злагоді та гармонії з усіма десятьма заповідями Закону Божого, якій чужі були сім гріхів смертних, а у душі завжди буйним квітом цвіли три найбільші християнські чесноти – Віра, Надія, Любов.
Він пішов… Доля дала йому міцне здоров’я, богатирський зріст, віру у майбутнє та оптимізм. Міг би жити і творити добро ще довгі роки, але Андрій Григорович дуже важко і болісно пережив розпад СРСР, руйнацію того, для будівництва чого віддав кращі роки свого життя. Вважав це фатальною помилкою і сподівався на її виправлення. Ножем у спину цим сподіванням стало військове вторгнення в Україну росіян, яких завжди вважав братами.
Андрій Григорович Гречко прожив довге, достойне й плідне на добро життя, на шляху якого довелось пережити добро і зло, пройти і руном зі смарагдових трав, і боляче ранитися об колючий терен. Але він пройшов його впевнено і гідно, залишивши на своїй рідній землі добрий слід, який цінуватимуть вдячні нащадки.
Леонід ІЩУК.
Фото автора.