Поліський соловейко

Про людей з таким голосом, як у Поліни Леонтіївни, кажуть, що в них іскра Божа. Той же спів, коли лунає з її уст, виринає із самої глибини її душі,  радує, і бентежить, і проймає наскрізь своїм звучанням кожного, хто його слухає…
Вона народилася серед дивовижної природи, на берегах мальовничої Льви, в затишному і доброму селі Осницьк. Люди, які змалечку оточені такою красою, вдихають її й черпають, зазвичай, і стають творчими особистостями. Бо ж так і з’являється натхнення: ти дивишся на світ, який він гарний, і виникає бажання  писати або співати про нього. У Бога для кожного свій промисел. Поліну Таргоній Він наділив унікальним голосом, силу якого оточуючі помітили з дитинства. І дали поштовх маленькій співуні, бо талант, коли він є, треба плекати і розвивати. 
У Поліни Леонтіївни надзвичайно гарно співав батько. Різні народні мотиви переймала від тата й вона, ще коли не ходила до школи. А щойно стала першокласницею, розпочала виступати на сцені. Без неї не обходилося жодне шкільне свято. А потім, коли вже закінчила Осницьку восьмирічку, після якої тодішній випускниці одразу довірили посаду завклуба у рідному селі, — без Поліни Таргоній не проходив ні один концерт у цілому районі. Вона співала на полях під час жнив, а вечорами — на сцені будинків культури у різних населених пунктах, навіть найвіддаленіших. У її голос закохувалася публіка, від її задушевного співу в людей з’являлися сльози на очах. Її називали Поліною з косою завдяки розкішному волоссю. А завдяки вражаючому голосу — Поліським соловейком. 
Однак Поліна Таргоній підкорювала не лише сцени Рокитнівщини. Її голос встигли полюбити і поціновувачі високого мистецтва в області. Наша теперішня ювілярка пригадує, як до одного дуже важливого конкурсу її готували в обласному центрі десять днів. А після нього запросили на навчання до Рівненського музичного училища. Отож, через три роки роботи на посаді завклуба вона стала студенткою. А, здобуваючи освіту, продовжувала виступати і радувати публіку своїм голосом. Після навчання Поліна Леонтіївна повернулася на Рокитнівщину і розпочала трудову біографію у місцевій музичній школі. То був далекий 1971 рік. Вона вела хор, викладала музлітературу і сольфеджіо. А також співала: у рідній музичній і на різноманітних сценах. 
Нашій ювілярці судилося поєднати і долю свою з музикантом. Її чоловіком став відомий на увесь район гармоніст. У рідному Осницьку вони звели прегарний будинок. Бог подарував їм двох дітей і чотирьох онуків. Таланти до мистецтва успадкували і нащадки Поліни Таргоній. Всі вони стали випускниками Рокитнівської дитячої музичної школи. А донька та онучка вже працюють тут викладачами. Ще двоє онуків навчаються у закладах культури. Усіх їх наша Поліна Леонтіївна міцно-міцно любить, пишається ними, завжди чекає, повсякчас допомагає, чим може. Надзвичайно любить вона і своїх юних вихованців. І вони її люблять у відповідь. Адже їх Поліна Леонтіївна, як зізнаються і теперішні учні, і колишні випускники, — добрий викладач і добра людина, і голос у неї гарний, і співає вона з душею, і завжди старається знайти підхід до кожної дитини. А коли треба, вміє бути  строгою і вимогливою. Завдяки таким викладачам, як вона, випускникам хочеться повернутися у свій заклад і прищеплювати любов до музики вже наступним поколінням…
Тому наша поважна ювілярка і почувається щасливою. Адже усе життя сіяла добро та красу, які зросли і дали гарні плоди…
Валентина
Кириловець.