Обірваний політ…

Ігор Гребеневич, як і всі його однолітки, зростав серед чудової природи поліської глибинки, у мальовничому селі Переходичі і нічим особливим в дитинстві не відрізнявся. Любив збирати лісові дари, на які таке щедре Полісся, рибалити, подорожувати рідними місцями. Нічого не віщувало нещасливої долі, проте вже у ранньому дитинстві відчув біль найважчої для кожної дитини втрати – смерті матері. З того часу вихованням Ігоря займався його батько Валерій. І слід віддати йому належне – виховав Ігоря хорошою, чуйною, доброю людиною, зумів розвинути його природній дар хорошого та здібного спортсмена. Ігор був неперевершеним серед своїх ровесників волейболістом, баскетболістом, бігуном, метальником гранати. Проте найбільшою його пристрастю був футбол, амплуа нападаючого – його хобі. До скількох команд його запрошували! Грав він за команди нашого та Дубровицького районів, а під час навчання у Рівненському державному гуманітарному університеті у дублюючому складі рівненського «Вереса». Нині у його домі безліч заслужених нагород – грамот, дипломів, кубків, медалей, їх вистачило б на цілу музейну кімнату.
Проте професійній кар’єрі спортсмена Ігор надав перевагу роботі на педагогічній ниві, хоча і тут залишився вірним собі – після закінчення згаданого університету отримав кваліфікацію вчителя фізичної культури, організатора спортивно-масової роботи. За більш, ніж десять років роботи у рідній школі, показав себе талановитим педагогом, мав крім основних безліч громадських навантажень, які виконував на відмінно.
Створив чудову власну сім’ю, виховував двох синочків та двох донечок. Здавалося, перед цією молодою, освіченою, інтелігентною, ерудованою людиною відкриваються чудові обрії для перспективного росту, досягнення найвагоміших висот у педагогічній діяльності, особистому житті. Але тут чи то з волі лихої долі, а швидше – зі злочинної вседозволеності одного зі своїх односельчан, наприкінці минулого року у тихому і спокійному селі Переходичі трапилася трагічна подія, яка, на невимовний жаль, забрала молоде життя Ігоря, зробила сиротою чотирьох малолітніх діток, вдовою молоду жінку, осиротила весь педагогічний та учнівський колективи Переходицької ЗОШ. І це у якихось тридцять років!
Що ж сталося? Зі слів очевидців, під час пошуків пригод у нетверезому стані, мешканець цього ж села зробив постріл з мисливської зброї в натовп людей, які мирно спілкувалися в центрі села. Заряд завдав важкого поранення Ігорю, яке й стало фатальним та обірвало життєвий політ молодого життя на самому його злеті.
Нині ведеться слідство і винний понесе заслужене покарання, хоча й це не факт – при нинішньому всевладді грошей можливі будь-які варіанти. Проте, яким би не був вирок суду, він не поверне дітям батька, дружині –  чоловіка, батьку – сина. І це – найжахливіше!

Степан ТЕРЕЩУК.