Усвідомлення того, що війна не так далеко від нас, щодня стає реальнішим. Збір коштів на армію помаленьку перекочував у збір добровільних пожертвувань для переселенців. Жителі сходу зв’язалися з пресвітером Карпилівської церкви ХВЄ Володимиром Бричкою з проханням допомогти. Спочатку вони навіть хотіли приїхати до нас, але коли дізналися, що це Рівненська область, передумали. Все-таки російська пропаганда проти нас – бандерівців – зробила свою чорну справу, та біда попри усякі непорозуміння об’єднує усіх. Тож і ці люди, залишені без даху над головою, які цілими сім’ями опинилися в нових, чужих місцях, змушені просити про допомогу. Вони попросили привезти продукти. Оголосивши у церкві про таке звернення людей, було зібрано п’ять тонн вантажу. І минулого тижня перший рейс, який очолив голова Карпилівської сільської ради Віктор Бричка відвезли у Святогорськ, звідти частину допомоги доставили і в Слов’янськ, де ще залишились люди у вцілілих домівках, які не хочуть їх кидати.
«Враження від поїздки важкі і гнітючі. Не порівняти відчуття від почутого чи побаченого по телевізору з тим, що побачиш на власні очі, — ділиться враженнями Карпилівський голова Віктор Бричка. — Потрапивши до Святогорська, який за 7 км по трасі від Слов’янська, а напряму ще ближче, почувши вибухи, переосмислюєш усе зовсім по-іншому. Все-таки Слов’янськ — найгарячіша точка України. Щоб потрапити до Святогорська, ми проїхали п’ять блокпостів. Очікували всякого. Страшно, коли сім’ї з дітьми залишаються без власної домівки. І дуже добре, що є люди, які готові допомогти іншим, бо й не у кожного є рідня. У таборі для біженців (на той час там було до 200 чоловік) надають притулок, допомагають з одягом, тричі на день годують. І все це робиться на пожертви людей. Коли потрапляєш туди, розумієш усю складність ситуації і хочеться допомагати.
Дорогою назад нас попросили взяти трьох людей, дві дитини й одну поранену в ногу жінку. Останню ми відвезли до лікарні. Діти їхали до Дніпропетровська, де їх мали зустріти і переправити в дитячий табір. Менша дівчинка (9 років) прощалася з мамою. Жінка залишалася з чоловіком, який на роботі потрапив під обстріл, в результаті чого втратив руку, і на цей час знаходиться в лікарні. Дочку ж хотіли відвезти якнайдалі, у безпечне місце.
Приємно, що наші люди, мешканці моєї сільської ради не залишилися байдужими до їхнього горя. Карпилівці згуртувалися і швидко організували і саму допомогу, і машину, шість чоловік поїхало, щоб забезпечити доставку вантажу», — розповів Віктор Петрович.
Та через кілька днів, а саме, як тільки звільнили Слов’янськ, біженців там значно побільшало, бо до того часу їх просто не випускали. Тамара та Петро Дудники, які опікуються на сході переселенцями, знову зв’язалися з Володимиром Бричкою з проханням про допомогу. «Я навіть не сподівався, що люди так відгукнуться, що майже весь район підніметься на допомогу. Ми зібрали 25 тонн продуктів (дві фури та один вантажний мікроавтобус), а також 100 тис. грн», — поділився з нами Володимир Дмитрович. І дійсно, на той час, коли були ми, повністю завантаженою стояла одна фура, продовжували вантажити допомогу в іншу, а люди все під’їжджали і під’їжджали. Це були і підприємці, і звичайні прості люди, і окремі представники громад, і майже усі сільські ради. А також це були прихожани церкви християн віри Євангельської.
«Наші люди добрі і співчутливі. І кожен готовий надати допомогу, бо всі ми українці — громадяни однієї держави, тому повинні триматися разом. Тільки так ми вистоїмо і переможемо своїх ворогів», — сказав голова районної ради Руслан Дубовець, який теж особисто долучився до збору допомоги потерпілим сім’ям.
Наталія ЛОЗЯН.