Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2020 » Серпень » 21 » На часі
09:31
На часі

«При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах.  Тому і є висота»

Ліна Костенко
При спілкуванні з людьми, про яких пишу, часто відчуваю, що закохуюся у свою роботу. Як-от сьогодні. Адже на мою долю випало підготувати публікацію про особистість, з якою асоціюють будівництво усього району. А це знаєте, як цікаво?! Тобі з перших уст розповідають цілу історію твого краю тривалістю у сорок п’ять років. А саме стільки Борис Симончук присвятив будівельній галузі Рокитнівщини. На його рахунку понад сотня великих і малих об’єктів від Старого Села і до Нетреби, від Єльно і до Сновидович. У 2020-ому у нього іще два ювілеї — сорок п’ять літ тому він уперше ступив на рокитнівську землю і рівно стільки ж років назад одружився.
Борис Іванович народився і зростав у сусідньому Олевському районі Житомирської області. Чимало хлопців-односельчан їхали вступати в Немирівський будівельний технікум, що на Вінничині. Закінчивши школу, і він зібрав чемодан та відправився вслід за земляками здобувати майбутню професію. Після року навчання на нього чекала армія, у якій довелося служити в будівельному батальйоні. Отож, у технікум повернувся вже з досвідом і практикою. Він був сумлінним студентом і свій диплом техніка-будівельника промислового та цивільного будівництва захистив на відмінно. А далі, як показало життя, Борис Симончук став сумлінним фахівцем. Одразу після навчання, в 1975 році, його направили на роботу в Рокитнівську ПМК-3 «Рівнеагробуд». Відтоді наше селище стало для Бориса Івановича другою домівкою, з якою він поєднав усе своє подальше життя. Приїхав, як пригадує у квітні, а в травні вже одружився з дівчиною із рідної Житомирщини. Його призначили майстром-будівельником, він із запалом та енергією приступив до роботи — і поринув у неї на десятки років. Згодом Борис Симончук обіймав посаду виконроба, а ще пізніше йому довірили пост головного інженера. Першим об’єктом, як пригадує, був двоквартирний житловий будинок у селищі Томашгород, який розпочали зводити у тому ж 1975-ому, а завершили вже в наступному році. А першою великою новобудовою — школа у селі Карпилівка (1977р.) У 1981-ому в цьому ж населеному пункті завершили будівництво закладу культури на чотириста місць.  Згодом прекрасну на той час школу (1984 р.) та будинок культури (1986 р.) під керівництвом Бориса Івановича звели в сусідньому селі Борове. А трохи пізніше (1988 р.) — школу у віддаленому Старому Селі (вже в наші дні йому довелося працювати і над будівництвом другої черги закладу). У 1988-ому йому також довірили керувати найбільшим об’єктом в районі того періоду — будівництвом Рокитнівської загальноосвітньої школи №3, яке тривало п’ять років. А потім таке грандіозне відкриття закладу з величезним символічним ключем і перерізанням стрічки. Скільки подібних хвилюючих миттєвостей випало на його вік, скільки було стрічок і скільки ключів! На урочисту подію до третьої школи тоді зійшлося все Рокитне. Борис Іванович був також будівничим нової п’ятиповерхівки поруч із школою. І розпочинати зводити Свято-Троїцький собор, що в центрі селища, у 1992 році випало також на його долю. На рахунку майстра і такі величні споруди, як Познанська та Глиннівська школи. І центральну районну лікарню — гордість і окрасу селища, на яку так довго чекали жителі Рокитнівщини і якою Борис Симончук особливо пишається, теж довірили йому. Ці об’єкти він будував, коли вже трудився у Рокитнівській ПМК-180 і був старшим виконробом, а також, коли вже вийшов на заслужений відпочинок (у 2007 р.), але продовжив працювати і продовжує понині. Бо він воістину великий майстер, який зарекомендував себе таким від самого початку, і якого по-справжньому оцінили у нашому краї. Бо, як підмітила Ліна Василівна: «...А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить». Скільки ж він її вже переробив за свій вік! Хіба можна те все виміряти чи перерахувати?! Ми старалися не пропустити в своїй публікації найбільших об’єктів, на яких йому довелося трудитися. Але все одно не згадали таких, скажімо, як комбікормовий завод, який йому довелося розпочинати з нуля. А ще житловий будинок сільгосптехніки, що поруч із склозаводом, механічна майстерня цього ж підприємства, приміщення теперішнього управління соціального захисту… Окрім того, зводили будинки для вчителів та колгоспних працівників по всьому району. І ще велику кількість приміщень різного призначення. Їх, як говорилося попереду, більше ста. А це ж доводилося керувати і людьми, і виробничим процесом, і вести всю документацію, і конт-ролювати, аби робота виконувалася якісно, і відповідати за безпеку, за будматеріали… Словом, майже непосильне навантаження на одну людину. Безперервний рух, витрата сил, енергії, переживання, неспокій. Але при цьому всьому нашому Борису Івановичу вдалося зберегти надзвичайний душевний спокій і рівновагу. А ще природжену інтелігентність, вихованість, порядність, поміркованість, добросовісність. За це його й поважають, і, звичайно, за досвідченість, професійність, компетентність, дипломатичність, за вміння вирішувати будь-які питання у своїй сфері. З ним охоче співпрацюють бізнесмени, які зводять сучасні новобудови, з ним радяться, його продовжують запрошувати керувати спорудженням різних об’єктів. І він так само охоче іде людям назустріч. Бо знає свою справу, бо закоханий в будівництво, бо має радість від того, що приносить користь іншим. Наш Борис Іванович навіть вдячний, коли його залучають до створення нових споруд, як-от до зведення святині на честь великомученика і цілителя Пантелеймона, який став окрасою північної окраїни села Рокитне. Сьогодні будівничий працює над спорудженням іще одного храму — на честь Святого Володимира православної церкви України. 
Він зізнається, з якою великою радістю оглядається на все, що вдалося йому зробити за своїх сорок п’ять літ на Рокитнівщині. Будівництво… Воно ж на роки… Гарно склалося і сімейне життя у Бориса Симончука. Добра дружина, з якою виростили та виховали двох чудових доньок. За прикладом батьків вони також створили міцні родини, подарували своїм матері й тату онука з онучкою. Рід розростається. Життя продовжується. У Бориса Івановича ще планів і планів. Хай Бог помагає їх реалізувати нашому будівничому. Хай така людина ще довго живе поруч з нами і творить добрі діла. Бо, як пише Ліна Костенко: При майстрах якось легше. Вони — як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота».
Валентина Кириловець.
Фото автора.

  

Категорія: На часі | Переглядів: 262 | Додав: faust123451 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [148]
Огляд новин [191]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [28]
Візьміть до уваги [126]
У світі податків [3]
Релігія [24]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [54]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [125]
Спорт [377]
На часі [70]
Події і Дати [400]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [21]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Серпень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій