У районі небаченими темпами поширюється новітня пошесть – пошуки і незаконне видобування бурштину. Набирає вона загрозливих масштабів, практично повністю охопила північні села району і нині вже ведеться на околицях сіл Синіжева і Буди. Така, і навіть ще гірша ситуація, не тільки у нашому районі, а практично в усіх поліських районах області. Зупинити цю лихоманку практично неможливо – надто вже прибутковий «бізнес», проти якого збір чорниці, журавлини і навіть крадіжки лісу – ніщо. Користуючись тим, що у державі дуже багато невідкладних, серйозних справ і їй нині не до доморощених старателів, ділки від цього промислу наживають казкові багатства за дуже короткі терміни.
Біда цього явища в тому, що на місці незаконного промислу залишаються багатогектарні площі сплюндрованих угідь, які стають непридатними до жодного виду обробітку, з району вивозиться цінна сировина на мільйони доларів, які осідають в кишенях спритників, а до місцевих, катастрофічно порожніх бюджетів, не надходить жодної копійки.
Не можна сказати, що боротьба з цією стихією не ведеться зовсім. Але якась вона дуже дивна і беззуба. В міліцейській статистиці фігурують прізвища затриманих копачів, кількість складених протоколів, штрафів, вилучених мотопомп та транспортних засобів. Така інформація вряди-годи потрапляє у різні ЗМІ. Та чи чули ви хоч про одного затриманого скупника чи перекупника бурштину?
Всім зрозуміло, що до останнього грама він іде за кордон. В Україну незаконно ввозяться мільйони доларів, вивозиться тоннами бурштин на сотні мільйонів. Де ж наша митна служба, доблесні прикордонники, міліція, нарешті служба безпеки України? Адже йде відвертий грабунок держави. Кошти, які виплачуються копачам бурштину – жалюгідні копійки проти справжньої вартості сонячного каменю.
Відповідь до смішного проста і зрозуміла кожному. Справа ця настільки прибуткова, що впливове, і не дуже, чиновництво згаданих служб продається, як кажуть наші «кревні брати» за Хутором-Михайлівським, «с потрохами».
Про легалізацію, узаконення, впорядкування бурштинового промислу, який даватиме величезні доходи державі, говорять вже багато років. Але лише говорять, комусь вигідніше, щоб ці доходи осідали у власних, а не державних кишенях.
А звідси запитання. Скільки потрібно ще Майданів, Небесних сотень, щоб продажне чиновництво було належним чином люстроване, а огидне явище хабарництва, продажності, корупції в цілому залишилося в минулому і не отруювало нашого життя?
Леонід ІЩУК.