29-30 червня ц. р. активісти Рівненської та Запорізької областей побували в найгарячішій точці України – Маріуполі, де відвідали бійців-патріотів, які здійснюють охорону та захист Маріупольського аеропорту та військової частини, що під Донецьком. Команду Запорізької області представляли голова Запорізького обласного об’єднання Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Олег Ткаченко, Олег Коваленко та Сергій Носовець. Рівненщину представляли директор ПВТП «Імпульс» Микола Кушнір та Василь Гіс з Сехів – водій з кар’єру «Розовий».
 Про перипетії цієї небезпечної поїздки я попрохав розповісти Миколу Захаровича. Ось що той розповів:
 – З Рокитного до Запоріжжя власним легковим автомобілем ми з Василем дісталися без жодних проблем. У Запоріжжі приєднались до місцевої команди і, завантаживши подарунки в мікроавтобус «Мерседес-Бенц» з місцевими номерними знаками (автотранспорт із «західними» номерами на КПП перевіряють дуже ретельно), вирушили в дорогу. Пробиралися до Маріуполя швидко, але з безліччю кордонів-блокпостів, які щільно вкрили простір Півдня та сходу України. Під Маріуполем нас обігнав інкасаторський автобус без номерів. Ми запідозрили щось недобре.
Так і сталося. Буквально за кілька хвилин підозрілий автобус зупинився, і з нього, як горох, висипали з десяток озброєних до зубів військових. Люди в камуфляжах, зупинивши наш транспорт, миттєво стали півколом. Заклацали затвори на автоматах і група приготувалася вмить продірявити кулями і наш автобус, і всіх, хто в ньому перебував. Підскочив до водія один: «Хто ви? Куди їдете? Звідки? Покажіть документи!» – під чорними дулами автоматів ми знервовано почали витягувати паспорти, тикали розгорнуті на першій сторінці документи з фото. «Фух!» – не сепаратисти, минулося, відлягло від серця, дихати стало легше…
Дісталися аеродрому, до нас вийшли ті герої, завдяки яким ми подолали цей нелегкий шлях. Серед них були і наші земляки: Олександр Нестерчук та Едуард Бричка з Карпилівки, Петро Коханевич з Глинного. Неподалік, на блокпості ніс чергування Олександр Григорчук.
Розвантажили припаси-подарунки, вручили бронежилети, форму, портупеї. Перекинулися теплими словами. Довго дякували бійцям, котрі вже понюхали пороху, за їх вкрай потрібну роботу, бажали їм триматися далі, повертатися додому живими. Обнімалися, обіцяли один одному триматися до перемоги, читали вірші Тараса Шевченка, сфотографувалися на пам'ять. Потім попрощалися і поїхали до іншої військової частини в Дачне, що під Донецьком, за кілометрів 500 від Маріуполя. До частини пробиралися вночі, долаючи блокпости і страх бути розстріляними сепаратистами. Між собою домовилися:  якщо раптом вискочать з лісу вороги і нас почнуть обстрілювати – розсипатися у різні сторони, щоб принаймні хтось врятувався та вижив…
На під’їзді до частини заблукали, але танкісти, у військову частину до яких ми їхали, випустили в небо яскраву ракету і дали нам орієнтир. Ми доїхали до КПП частини, привіталися з воїнами, серед яких були і рокитнівчани, вручили військову форму, амуніцію, харчі та мінеральну воду. Передали Леоніду Ющуку величезний кошик з випічкою та пиріжками, які приготувала його мама з Рокитного. Попрощалися і подалися у зворотній путь. Додому добралися без особливих проблем.
– Миколо Захаровичу, пальне, військова амуніція та харчі, звичайно, дістаються не безплатно. Хто фінансував чи допомагав організувати цю поїздку?
– Ця поїздка особисто для мене коштувала майже 20 тисяч гривень. Окрім того, я вдячний за фінансову допомогу жителям села Сехи, особливо Володимиру та Федору Басичам з Єльного, Олександру Приту, мешканцям села Рокитне: Олексію Лящуку, В’ячеславу Бричці, Богдану Семенюку, Роману Лящуку, Роману Шульжику, настоятелю Свято-Михайлівської церкви села Єльно отцю Миколі, єльнівчанам Віктору Яцкевичу, Ігорю Щербі, Валерію Смику з Масевич, Анатолію Примаку з Мушні, Федору Чуриловичу та Миколі Лісовцю із Старого Села.  
Особливо слід відзначити Юрія Гриневича з Сарн, який, не бажаючи власної реклами, передав для потреб наших патріотів 1000 доларів. Бійці з військових частин, які ми відвідали, передають свої слова великої подяки нашим благодійникам і пообіцяли повернутися на рідне Полісся живими і здоровими, з перемогою над сепаратистами.
Що ж, слава героям!
Розмовляв Микола Кирильчук.
Постскриптум. На превеликий жаль, більшість шукачів бурштину, до яких звертався Микола Кушнір, не виявила бажання допомогти бійцям-патріотам, нашим землякам. Ось і виходить: одні боронять рідну землю, ризикуючи життям, інші, як кроти, риються в ній, незаконно присвоюючи її багатства, покращуючи своє безтурботне і заможне життя, ризикуючи хіба власними помпами.
На фото: наші рокитнівські бійці (у військовій формі) з волонтерами.
Фото 1: бійці АТО в Маріуполі: зліва направо посередині Олександр Нестерчук (с. Карпилівка – задній план), Едуард Бричка (с. Карпилівка – передній план), Петро Коханевич (с. Глинне – крайній).
Фото 2. бійці АТО в Дачному зліва направо: Леонід Ющук с. Рокитне, Сергій Кибукевич, Юрій Бугайчук – с. Кисоричі, Сергій Лопуга – с. Сновидовичі.    
Фото Олега Коваленка.