… З «Молитви за Україну» 6 листопада за календарем у Томашгородському ліцеї розпочався захід, який вразив усіх присутніх глибоким змістом, організацією та рівнем проведення. Складався він із двох частин. Перша була приурочена випускнику закладу, полеглому за цілісність України бійцю Леоніду Озеранчуку. В пам’ять про нього у рідному ліцеї відбулося відкриття Меморіальної дошки. На  історичну для всього селища подію запросили батьків загиблого воїна Віктора та Тетяну Озеранчуків, начальника відділу освіти райдержадміністрації Михайла Кузьмича, головного спеціаліста відділу Наталію Берташ, випускників закладу, учасників АТО Сергія Прита та Віталія Бодака. Лінійку пам’яті на честь Леоніда Озеранчука відкрив директор закладу Микола Прит. А далі слово мали учні-ведучі, вчителі Леоніда, представник селищної ради, гості.  Вони згадували свого 22-річного земляка, який поліг у зоні антитерористичної операції, теплими словами, ще і ще раз переглядали історію його життя, читали на спомин про нього вірші. Казали, що він житиме в пам’яті рідних і знайомих, усміхатиметься зі сторінок альбомів. Право відкрити меморіальну дошку отримали: начальник відділу освіти РДА Михайло Кузьмич, а також воїни АТО Сергій Прит і Віталій Бодак. Після цього її освятив настоятель храму святих апостолів Петра і Павла отець Валерій. До підніжжя дошки клали живі квіти, звучав символ болю «Плине кача», присутні поминали Леоніда пекучою і терпкою хвилиною мовчання, у якій вміщаються вся наша любов і горе...

Другою частиною патріотичного заходу у Томашгородському ліцеї став проект «Хоробрі серця». Його презентація відбулася в актовому залі навчального комплексу. Автором проекту виступила вчитель історії Валентина Бежаєва. І віддати належне цій людині потрібно вже за те, що вона першою на теренах району взялася реалізовувати такий цікавий задум. До речі, хочу вам зізнатися, що у Валентини Георгіївни за підтримки колег та вихованців вийшло все просто чудово. Як і в телевізійній версії, головними дійовими особами були справді люди із хоробрими серцями або їх рідні. А ще була імітована студія, глядачі, відеопроектор і ведуча, яка брала інтерв’ю. Її роль виконувала сама Валентина Бежаєва. Вона розпочала презентацію із подій Другої Світової війни, у якій українці проявили масовий героїзм заради Батьківщини. 70 років після тих буремних подій минули несподівано швидко і ніхто навіть подумати не міг, що через такий період до нас знову прийде війна. Свою розповідь ведуча продовжила оглядом подій з Майдану, під час яких народ піднявся не проти іноземного загарбника, а проти свавілля української влади. Активним учасником Революції гідності став випускник ліцею Максим Перев’язко. Пізніше, в дні неоголошеної війни, Максим вступив до Національної гвардії України. Додому він обіцяв повернутися тільки тоді, коли державні кордони будуть закриті. Отож, на проект запросили матір цього відважного хлопця, який одним із перших стояв у Слов’янську, летів на гелікоптері, який пізніше збили, і сьогодні виконує пісні, які піднімають бойовий дух наших солдатів. Матері Максима дякували за виховання сина, їй надавали слово. Проте, яким він був учнем, розповідали перша вчителька та класний керівник сьогоднішнього бійця. Ми слухали запис його пронизуючої пісні, переглядали знімки, які демонстрували за допомогою відеопроектора.
А тим часом ведуча говорила про зміну влади і про те, як почали мобілізувати в армію наших хлопців. Одними з перших стали Віталій Маринич та Леонід Озеранчук. Під час цієї розповіді за стіл до матері Максима Перев’язка запросили приєднатися батьків Леоніда Озеранчука. Діти зачитували короткі біографії їх життя, а також біографії загиблих воїнів Рокитнівщини Станіслава Кулакевича та Петра Більця. Сумним поглядом дивилися на нас полеглі бійці з екрану відеопроектора…
Продовжуючи програму, ведуча розповідала про наших земляків, і зокрема томашгородців, які побувавши у пеклі війни, залишилися живими. Неабияк пишаються в ліцеї своїм випускником Сергієм Стрільцем, який у шкільні роки був лідером серед однолітків, а пізніше став курсантом військового навчального закладу. Під час війни на Сході країни його призначили військовим командиром. Він служив під Іловайськом, рив окопи разом із солдатами, двічі обгоряв… Це про нього бійці і з захопленням казали: «У нас був командиром майор Стрілець. Якби таких командирів більше, то нас більше залишилося б живими». Сьогодні Сергій Миколайович у званні підполковника. Все його погруддя в орденах. А він на запитання з цього приводу лише скоромно відповідає, що не вважає себе героєм. «Я офіцер, я давав присягу на вірність України. Тож, говорити треба не про мене, а про рядових солдат, які несуть тяготи цієї війни», — зазначає підполковник Стрілець. Стосовно ж нагород, то їх колишній випускник Томашгородського ліцею заслужив за вивіз бійців з-під Іловайська і за збереження цілісної території країни. А про мешканців селища військовослужбовець з гордістю каже, що піднявся ніби на крилах, коли довідався, що армії і йому особисто  допомагає рідний Томашгород.
Далі зайняти почесні місця серед героїв проекту запросили наступних  випускників ліцею — Віталія Бодака та Сергія Прита. Під час навчання хлопці були однокласниками, а коли в країні трапилося лихо, обидва стали її захисниками: Віталій на передовій, Сергій — в тилу. Віталій пішов служити за контрактом. У його родині всі чоловіки пройшли армію, тому і він склав данину сімейній традиції. До того ж хотів все побачити на власні очі і чомусь навчитися. На прохання ведучої, колишній випускник розповів про свій бойовий шлях детальніше. На численні запитання відповів і Сергій, який потрапив на війну будучи студентом. Обоє товаришів на сьогодні мають вже нагороди. Віталій Бодак — «За військову доблесть», Сергій Прит — «За взірцевість у військовій службі». На час презентації проекту «Хоробрі серця» у рідному ліцеї вони перебували у відпустці, от і удостоїли захід своєю присутністю.
Список бійців-томашгородців поповнюється. Сьогодні в їх числі такі мешканці селища, як Олександр Цуман, Володимир Прокопович та сорокадев’ятирічний доброволець Степан Чуб. У ліцеї і в рідному населеному пункті ними неабияк пишаються, за них моляться і просять у Бога, щоб усі чоловіки повернулися живими. Про своїх воїнів під час проведення заходу розповідали перші вчителі, класні керівники, директор школи, для них читали поезії на військову тематику, виконували зворушливі пісні юні ліцеїсти.
До слова запросили і томашгородського священнослужителя, отця Валерія. Духовний наставник розпочав свою промову із спогадів десятирічної давнини. Так, про сумні події в Україні  він довідався ще у 2004-ому під час однієї із поїздок до Почаєва з уст старенького монаха. Отець Валерій згадав пророцтво, коли відспівував Леоніда Озеранчука, бо монах попереджав священика про те, що і він хоронитиме убієнних солдат. «Тож, дай Боже, щоб це був останній похорон», — сказав настоятель місцевого храму. А ще він озвучив райдужне пророцтво старця про те, що Україна в цій війні відстоїть свою незалежність. Тому нам усім треба на це дуже сподіватися і молитися як за полеглих, так і за живих. «Є в Україні гімн болю «Плине кача», буде ще й гімн перемоги. Якщо  так сталося, значить Бог хоче зробити для нас краще», — завершив свою повчальну і оптимістичну промову священик.
А ведуча, підсумовуючи все сказане, почуте і побачене під час презентації, зазначила, що наступний проект у ліцеї планують організувати вже після перемоги. Вчитель зарубіжної літератури Валентина Шнайдер прочитала авторський вірш про «Хоробрі серця». Мама загиблого Леоніда Озеранчука Тетяна Федорівна подарувала для закладу вишиваний рушник, як спогад про її відважного сина.
«Герої не вмирають, вони як підсніжники з землі воскресають», — читала поезію учениця. Знову звучав символ болю «Плине кача». Хвилиною мовчання ліцеїсти поіменно пом’янули всіх полеглих воїнів Рівненщини.
«Сподіваємося на скору перемогу і наступний проект», — сповіщала на завершення його автор і ведуча Валентина Бежаєва.

Валентина Кириловець.
Фото автора.