Жінка, яка уособлює світ мистецтва

Є люди надзвичайно гарні, у яких все в гармонії: зовнішність, душа, характер, виховання, манери, відчуття смаку і стилю… Все в них настільки вдало поєднане, що починаєш мимоволі дивуватися задуму Творця. І найцікавіше те, що навіть заняття чи захоплення, які вони обирають, здається, повністю відображають їхню сутність. Не знаю, чи часто так буває? Але у людини, про яку сьогодні йтиметься в нашій публікації, воістину все прекрасне, як сказав би класик: і обличчя, і одяг, і душа… І те, чим вона займається, лише доповнює, підкреслює і розкриває її єство.

Сфера зайнятості Тетяни Судік — музичне мистецтво. Вона — викладач по класу фортепіано Рокитнівської дитячої музичної школи. Любов до звуків і мелодій у неї тривалістю майже в ціле життя. Як пригадує тепер Тетяна Володимирівна, колись у чотирирічному віці вона принесла додому іграшкове піаніно із дитсадка і твердо сказала: «Буду грати!». Вже у сім, коли почала займатися в музичній школі, їй купили справжнє. Відтоді вона не розлучається з улюбленим інструментом. А в музику закохалася іще більше, і особливу роль у цьому відіграла її талановитий викладач Олександра Рудницька. У третьому класі дівчинка відправилася на свій перший музичний конкурс. А потім ще неодноразово брала в них участь і здобувала переможні та призові місця. Вона проживала цікаве дитинство, в якому було багато добрих друзів, мистецьких, шкільних і повсякденних подій. Зростала в інтелігентній сім’ї, яка переїхала в Рокитне з Вінничини. Героїні нарису було на той час лише два роки. Главу родини направили в наш райцентр на посаду директора місцевого спецкар’єру. Маму, педагога за освітою, запросили на роботу в школу № 1 (тепер гімназія).  Старший брат Тетяни Володимирівни, як і вона, захоплювався музикою – грав на гітарі. Вони об’єднувалися в дует і влаштовували домашні концерти. Після восьмого класу, який дівчина закінчила на відмінно (як і всі попередні), вона поїхала здійснювати свою мрію — вступати до музичного училища. До міста Пскова, де знаходився обраний навчальний заклад, її супроводжував тодішній директор Рокитнівської музшколи Микола Мількін. У Тетяни Володимирівни аж очі загоряються, коли вона згадує, як з головою поринула в атмосферу, яка панувала в училищі, хоча це припало на зовсім юні роки і було так далеко від домівки… Навчальні дисципліни для студентів викладали справжні професіонали і майстри музичного мистецтва. Для них організовували подорожі визначними місцями, відкривали світ опери, балету та органної музики, надаючи можливість побувати на різних концертах, подіях, заходах… Словом, це були незабутні роки навчання, в які їм створили прекрасні умови для пізнання світу музики, саморозвитку і самовдосконалення. В які прищепили любов до мистецтва і своєї професії на усе життя.
Після насиченого і яскравого періоду навчання Тетяна Судік повернулася в містечко свого дитинства і юності — у наше рідне Рокитне, де розпочала трудову біографію у музичній школі, в якій успішно навчалася сама. Їй виповнилося лише дев’ятнадцять, коли вона стала викладачем по класу фортепіано. У цьому ж прекрасному віці Тетяна Володимирівна отримала пропозицію руки і серця, так що невдовзі вийшла заміж, згодом народила сина. Отже, нашій гарній героїні нарису судилося рано здобути освіту, створити сім’ю і зайнятися такою омріяною й улюбленою справою. Вона день за днем  стала навчати дітей мистецтву гри на піаніно, невтомно передаючи їм вміння, які здобула сама. А разом з ними любов до музики, до інструменту, до великого і вічного. Тетяна Володимирівна зізнається, що їй завжди щастило на талановитих вихованців, які легко засвоювали предмет і вміло оволодівали майстерністю гри на фортепіано, а, до всього, прагнули вчитися, брати участь у конкурсах і головне — перемагати в них. Серед її обдарованих випускників і теперішніх учнів: викладач Томашгородської філії музшколи Олена Кудряшова, учасниці відомого фольклорного гурту «Горина» сестри Лариса та Ірина Ковальчуки, такі здібні піаністи, як Святослав Марчук, Микола Боровець, Владислав Дежнюк (на фото), Валерія Короленя, Іван Ющук, які кожен у свій час захищали честь школи на різних музичних подіях та здобували нагороди. До музичного училища вступила і цьогорічна випускниця Тетяни Судік Анастасія Панько (до речі, мама дівчинки також вихованка цієї ж викладачки і працює у сфері музики). 
…Роки невпинно ідуть вперед. На зміну вчорашнім випускникам приходять нові маленькі музиканти, які із задоволенням відвідують уроки фортепіано у Тетяни Володимирівни. У музичній школі розповідають, як вони люблять свою вчительку. А хіба ж її можна не любити, коли у неї все в гармонії: і душа, і зовнішність… І захоплення, якому вона присвятила своє життя. Хіба можна не закохатися в мистецтво на заняттях у такого викладача, коли вона сама ніби уособлення світу мистецтва? І коли вона влаштовує такі прекрасні концерти для своїх вихованців та їх батьків.   
Випускником музичної школи став і старший син Тетяни Судік. А молодший сьогодні навчається по класу саксофона. Як же вони з чоловіком (Тетяні Володимирівні судилося вдруге вийти заміж) люблять слухати, як виконує мелодії на цьому дивовижному інструменті їх хлопчик. «Це і є справжнє щастя, — зізнається жінка, — коли він грає або коли приносить гарні оцінки. А ще коли телефонує старший син і запитує, як справи. Коли обіймає онучка, щебече, співає і танцює. Коли ще жива мама. І коли чоловік, проводжаючи на роботу, дарує компліменти. Коли з ним надійно і затишно. І, звичайно, коли ти маєш улюблену роботу». Оце і всі складові щастя нашої героїні. За її словами, воно таке маленьке. І як подумати — т-а-а-а-ке велике водночас! Маючи такий скарб, не помічаєш негараздів, не рахуєш прожитих років, а лише дякуєш Богу за все, чим Він ті роки наповнив і збагатив.
У дні свого гарного жіночого ювілею, який припадає на вересень, нашій Тетяні Володимирівні є справді за що порадіти. І вона щедро та щиро дякує Небу за все, що має…
Валентина Кириловець.