Всім відома така дата, як 14 лютого. Її називають Днем всіх закоханих. Але якщо про день 14 лютого в нашій країні знають усі, то про день 8 липня знає дуже небагато. А це ж і є наш «День усіх закоханих», а якщо говорити точно, то цей день у православ'ї вважається днем пам'яті Святих Петра і Февронії. А ці святі протегують саме тим, хто любить людей і міцним сім'ям.
Хто ж такі були Петро і Февронія? Петро був князь Муромський. Февронія (Февронії) була проста дівчина з невеликого села Лагідно, що знаходилося в Рязанській землі. Згідно з переказом, Петро (у ту пору на князівському троні ще сидів його старший брат), рятуючи старшого брата від змія, виявився цим змієм укушений і від отрути його сильно захворів. Слуга Петра дізнався про дівчину, яка, нібито, чудодійним чином лікує хворих і немічних. Розповів про неї своєму панові, і той відправив слугу до цієї дівчини просити допомоги.
Приїхавши до Лагідно і зайшовши в будинок до дівчини, слуга до свого здивування побачив там зайця (за прикметою, заєць в хаті – до весілля). Слуга розповів, навіщо він з'явився й попросив Февронію про допомогу, на що отримав відповідь: «Буде він здоровий, якщо я буду його дружиною. А ні – не зможу його вилікувати: Бог сили не дасть».
Привіз слуга до Февронії свого пана. Петро не вірив у те, що одружиться з простолюдинкою, але їй про це нічого не сказав. Февронія дала слузі кислого квасу, звеліла пропарити Петра в лазні і натерти цим квасом, всі струпи з тіла Петра здерти, лише одне не чіпати. Так і зробили, і на наступний день Петро виявився абсолютно здоровий. Оскільки одружитися на Февронії Петро не збирався, він поїхав від неї. Але не встиг він повернутися додому, як хвороба знову повернулася до нього. Зрозумів Петро гріх свій і звелів послати старостів до Февронії.
Через якийсь час після весілля помер старший брат Петра, і зійшов молодий князь на престол. Однак Февронія була не до вподоби боярам і дружинам їх, не хотіли вони підкорятися простолюдинці. Спочатку умовляли бояри Петра відмовитися від дружини, але ні до чого їх вмовляння не приводили. Пішли вони тоді до самої княгині й веліли їй піти геть, дозволивши взяти з собою те, що вона побажає. Погодилася Февронія, а взяти з собою побажала лише одне – свого Петра.
Але варто було піти з Мурома молодим князям, як стали процвітати в місті інтриги і злоба, кожен хотів добитися влади. На довершення до всього трапилася в місті велика пожежа. Врешті-решт, не витримали бояри і вирушили на пошуки Петра. Відшукавши його з дружиною, почали просити їх повернутися в місто і княжити там. Петро ж відповів, щоб йшли вони до Февронії, мовляв, зробить він так, як вона скаже. Февронія ж, у свою чергу, сказала, що якщо князь сам захоче повернутися, то і вона повернеться. І додала: «Дві здатності дав нам Господь: пам'ятати і забувати. Забувати зло. Пам'ятати добро».
Повернулися вони у Муром і довго княжили в ньому. Час той історики називають одним з найбільш спокійних. А як прийшла старість, взяли подружжя чернецтво, залишивши заповіт, щоб після смерті поховали їх разом. Померло подружжя в один день, кожен у своїй келії: спочатку помер Петро (у чернецтві Давид), а слідом за ним, дізнавшись про його смерть, і Февронія (Єфросинія), 25 червня (за новим стилем – 8 липня) 1228 року.
Тільки не стали ховати їх разом, всупереч правилам чернечим. Поклали кожного в труну в різних церквах, але на ранок виявили труни порожніми. А тіла їх опинилися в одній труні. Вирішили люди, що хтось переніс вночі тіла, і знову їх розлучили, цього разу міцно замкнувши. Але і на наступний ранок тіла подружжя опинилися разом в одній труні. Тому так і поховали їх, Петра і Февронію, разом.
Їхній шлюб став зразком християнського шлюбу. А день 8 липня – святом людей, що люблять і щасливої родини.
Ірина Стельмах,
смт Рокитне.