Злет її душі
 Люблю презентації. Як же гарно їх готують у нашій центральній районній бібліотеці! Вражає сам підхід до таких заходів: продумана програма, запрошені гості, щемні слова із сценарію… Особливо багато їх прозвучало на адресу нинішньої винуватиці події — Надії Богданець із села Буда. Правда, то тепер пані Надія — наша землячка. Народилася ж вона в сусідньому Олевському районі. І коли після заміжжя переїхала на Рокитнівщину, то неймовірно тужила за своїм краєм. Але згодом Надія Петрівна звикла до нового місця і односельчан. Вона всім серцем полюбила оточуючу природу, і від споглядання краси в її душі почали народжуватися вірші. Добрі, високі, крилаті. Деякі з них переростали в пісні. А поруч із поетичною та пісенн
...
Читать повну новину
|
27 вересня 2014 року. Субота. Ми, члени гуртка «Історичне краєзнавство» Обсіцької ЗОШ І-ІІ ступенів, збираємося біля школи. Сьогодні запланований похід в село Будки-Кам'янські до місця загибелі жителів цього села під час Другої світової війни. 26 грудня 1942 року люди святкували католицьке Різдво. Німецькі фашисти оточили село, зігнали всіх, без винятку, жителів в приміщення школи і спалили живцем. Також спалили всі будівлі. Із населення села в живих залишились ті, хто поїхав в гості до родичів у сусідні села. На місці загибелі людей були поставлені залізні хрести, а в 2003 році споруджений пам'ятник.
День видався сонячним. Ми рухалися бадьоро, оглядаючи краєвиди. Дорогою нас догнала підвода, на якій їхав житель села Віктор Кулакевич, котрий, дізнавшись куди ми прямуємо, запропонував підвезти нас до хутора Довжиця. І ось уже на підводі проїжджаємо через хутір Підпильов та добираємося до Довжиці. Біля своєї домівки нас зустрічає Адам Музика. Його батьки побу
...
Читать повну новину
|
І виріс я на бурштині,
І сивію у ріднім краї,
І дуже хороше мені,
Що в мене кращого немає Нічого в Бога, як земля,
Ота земля – моя кровина, Що мені бачиться здаля,
– Моя маленька батьківщина.
І я, повірте, не збагну,
Як люди в нас перевелися,
Що за кусочком бурштину
Вже перерили все Полісся.
Із-за товстого гаманця,
Моє Полісся, твої люди
Оскаженіли до кінця,
Лопати вп’явши в твої груди.
І риють далі, як кроти,
...
Читать повну новину
|
– Мамо, йдіть сюди! — волала дочка. – Мамо, де ви?! Та йдіть хутчіше, бо не втримаю. Вона тягла з колодязя щось важке. Хоч і трусилася всім тілом, та руки не випускали коловорота. Аби тільки не випало з відра те, що зачепилось. Мати ще не чула такого голосу від своєї дитини. Кинулася на допомогу. — Що з тобою? Кинь, я витягну. — Поглянь, — з натугою видихнула донька. Та мати вже перехопила коловорот однією рукою, а другою намагалася відірвати доньчині долоні від корби. Діана прикипіла до заліза і мати по одному пальцю розчепила її руку. — Дитинко, вгамуйся. Відійди, — вмовляла, борюкаючись за коловорот. — Мамо, там людина. Мати, що вже майже заволоділа злощасним коловоротом, відштовхнула дочку й випустила його з рук. Шалено закрутився, мало не побивши їй рук, і відро шубовснуло у воду. — Діаночко, що ти сказала? — Там мертва людина, мамо. — Господи, сила твоя небесна, а нам це за що? Біжи до дільничного, бо ми не маємо права самі щось роб
...
Читать повну новину
|
|
Солов’ї, солов’ї,
Розбудіть тих солдат,
Що вернувшись з Афгану,
Під гранітами сплять.
Змовкли вже солов’ї,
В тім краю тишина.
Хай проснуться вони
Від мовчазного сна,
З фотографій зійдуть
Біля свого села,
Де з околиці їх
Забирала війна
І щасливі пройдуть
По батьківській землі,
Проведуть у політ
Журавлів на зорі…
Я прошу, солов’ї,
Потривожте їх сни.
Хай почують вони
Вашу пісню весни!
Катя БОРОДЕНКО,
с. Купель.
|
 Кажуть, що сокровенним часто діляться з людьми зовсім незнайомими. Можливо, це стається тому, що ми зневірюємося у близьких. Що боїмося бути ними зрадженими або засудженими. І вже зовсім інша справа сторонній слухач, співрозмовник, з яким випадково звела доля. Після кількох миттєвостей сповіді ти маєш надію ніколи не зустрітися з ним. І він забере твою таємницю з собою. Ніколи нікому не розкаже. А хоч і розкаже, то все одно достеменно не пояснить, хто ти і звідки. Таким чином є можливість виговоритися і водночас зберегти свої душевні переживання… Однак це мої особисті здогадки. Насправді я не знаю, що такого бачать люди в очах випадкового співрозмовника, коли ввіряють йому найпотаємніше. Зізнаюся лише, що свідками одкровення, про яке сьогодні йтиметься, ми стали удвох з подругою. Були надзвичайно вражені, оскільки почули його від чоловіка років шестидесяти, гарн
...
Читать повну новину
|
 Миколай Святий обходить Усі села і міста, І дарує подарунки — Все, що хоче дітвора! Та спочатку Він спитає У матусі й татуся, Чи слухняна в вас дитинка, Може, треба ремінця? І кладе Він в нічку темну Під подушку дітворі Різні, різні подарунки І великі, і малі. Свято, свято Миколая! Завітає Він до всіх, Вранці геть по всій країні Залунає щирий сміх. Раді будуть усі дітки «Миколайчикам» його, А за ним прийдуть ще свята Й Рік Новий, й Святе Різдво. Й брат його дідусь Мороз В гості завітає, Й з Новим Роком всіх малят Щиро привітає! Чередою йдуть свята Гарні і веселі. Й буде радісно навкруг В кожного в оселі. Віра ТЕРЕЩУК. |
Я заварила каву із Віршів, Для смаку додала Надії… Тобою сказані слова Подарували каві аромат щасливий. Від себе я добавила Тепла – І кава закипіла! Ти жменьку доброти дала, У чашку кави налила — і ми пили… Іще добавила Увагу в каву, Я ненароком Мрію кинула туди, А ти Смішинку помістила… Ми пили каву Віри і Надії, Яку зненацька вправно заварили! Анна ВОЛОШИНА, смт Рокитне.
|
Є у житті людському диво, Коли всміхаючись ще з пелюшок, Сказати хоче мамі: «Я щасливий!», – Її малесенький синок. Коли промовить перше слово, То радістю наповнюється хата, Як перші кроки робить несміливо І рученята тягне із надією до тата. У школі перші букви вчиться написати, Слова хороші, книжку прочитати І перші друзі — школярі, Усе це пролітає мов вві сні. Весна кохання перша, неповторна, Що неодмінно до нього прийде, І первістка свого синочка, Так само в світ чудовий приведе. З дідів і прадідів таке існує диво, Але де світить ясне сонце, там є пітьма густа, Пітьму, сини, старайтесь обійти поштиво, Живіть у ясних променях життя. Бо один раз живеш на білім світі, І інших шансів Богом не дано, Та пам’ятай, що є у тебе діти,
|
— Милості просимо до дому. Мимо проходив священик Бенедикт. Почувши ці слова, він зупинився й уважно прислухався. — Дівчино, дозволь запитати, звідки ти. — З України, отче, — скромно відповіла, зашарівшись, молода красуня з темними оченятами та розкішною косою, що хвилею спадала по спині. Вишневі уста, по-дитячому пухкенькі, стиснулись, а густі вії, опустившись, приховали погляд. — Скажи, будь ласка, — перейшов священик на українську мову, — з якої ти області, району й села. — Я з Полісся. З Рівненщини. Святий отець погладив собі груди з лівого боку, й піт пройняв його чоло. — Дитино, якщо скажеш, що Рокитнівський район... — Так, так, отче. Рокитне. Пастир почав безвільно хапати повітря. — Дайте, будь ласка, води, — глянув він на руки дівчини, що тримали пляшку з колою. — Отче, я ж із неї пила.
|
|
