Нове в реєстрації речових прав

Перехід до бездокументарного підтвердження права власності на новозбудовану нерухомість відбувся так раптово, що для пересічного громадянина така вкрай прогресивна і необхідна реформа взагалі залишилась непомітною. А дарма.
Із 1-го січня 2016 року українці, отримуючи документи за результатом такої адміністративної послуги як державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, не знайшли серед цих документів свідоцтва про право власності.
Справа в тім, що відтепер право власності на нерухомість, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підтверджується не документом, а відповідним записом у реєстрі. У відповідності з абзацом другим частини п’ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на підставі цього запису власник вчиняє правочини зі своєю нерухомістю. Обов’язкове використання нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії з нерухомістю відомостей Державного реєстру прав передбачене статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат». Також частиною першою статті 55 цього Закону встановлено, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі прав.
«Основний удар» прийшовся на державних реєстраторів та нотаріусів, яким довелося пояснювати здивованим заявникам про те, що видача свідоцтва про право власності на нерухомість не передбачена законодавством, а на підтвердження державної реєстрації речових прав на нерухоме майно видаються такі документи як «інформація з Державного реєстру прав» та «рішення державного реєстратора».
Ще місяць тому укласти договір, предметом якого є нерухоме майно, без документа, що підтверджує право власності на нього, було неможливо. Тепер до нотаріуса власник може прийти лише з документом, який посвідчує його особу, та документом, що засвідчує присвоєння йому ідентифікаційного номера платника податків.
І не лише в цьому нововведення спрощує життя власника: більше не потрібно отримувати дублікат правовстановлювального документа, який втрачено чи пошкоджено, а також автоматично вирішується проблема реалізації свого права на розпорядження частиною нерухомості співвласником, у якого правостановлювальний документ відсутній.
Чи варто боятися наслідків нововведення?
Окремі правники радять власникам нерухомості періодично перевіряти інформацію про свої об’єкти в реєстрі, а якщо відомості про такі об’єкти не внесені до нього, терміново це зробити. Лунають в пресі й побоювання щодо «рейдерських атак на нерухомість».
Безумовно, за можливості, своє право краще внести до Державного реєстру прав. Автоматично, без подання відповідної заяви власника, до цього реєстру відомості з баз даних, у яких реєструвалися права та обтяження до 2013 року, не переносилися. І наявність відповідних даних в сучасній інформаційній системі значно спростить питання розпорядження власністю, а також підтвердження прав на неї перед третіми особами, у разі виникнення такої необхідності.
Перевірка інформації також не створить проблем, адже Державний реєстр прав відкритий: отримання відомостей з нього доступне як за об’єктом нерухомості, так і за суб’єктом права. Зацікавлена особа може отримати інформацію, звернувшись до будь-якого нотаріуса чи державного реєстратора. Крім того, законодавство надає можливість отримати такі відомості через офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України (https://kap.minjust.gov.ua/services/registry). Крім того, забезпечено можливість перевірки дійсності виданих з Державного реєстру прав документів за індексним номером.
При цьому слід пам’ятати, що правочини нотаріус вчинятиме не лише на підставі запису про право власності на нерухоме майно, а й встановивши особу, що звернулася, та її повноваження на розпорядження нерухомим майном. Це обов’язок нотаріуса, закріплений законом.
У разі ж якщо право власності не внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підтвердити його можливо виключно за умови подання відповідного правовстановлювального документа.
Резюмуючи, варто зазначити, що наразі явно не вистачає роз’яснювальної роботи з боку Мін’юсту, яким ця реформа впроваджена. Також більшість підзаконних нормативно-правових актів ще не приведена у відповідність до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що може певним чином ускладнити реалізацію нововведень на практиці.  
Але важливий та відповідальний крок вперед в реформуванні відносин власності вже зроблено.

Геннадій Тарасюк,
приватний нотаріус.