Есе «Я - європеєць»

Роздуми після уроків. Щоденник школярки.
Понеділок, 01.02. Мені запропонували висловити свої думки з приводу теми, яка давно хвилює. Отже… Я – українець, я – європеєць! І я цим пишаюся! Моя країна знаходиться в центрі Європи. Вона квітуча і вишнева, вкрита зеленим килимом лісів, родючими чорноземами і привітними, працьовитими людьми, над нею світять замріяні зорі… Проте мою гордість за Батьківщину точить хробак сумнівів. Адже Україна (і світ) переживає складний період боротьби добра і зла, світла і темряви, війни та миру. Моєму поколінню нелегко розібратися в тому, що відбувається довкола. Я знаю точно – ми маємо вистояти, зберегти нашу Україну, зробити її перлиною Європи. Але як це зробити? Як стати достойними членами європейської спільноти, а не лише сировинним придатком та вигідним ринком збуту?
Ми маємо бути зрозумілими Європі, а Європа – нам…
Вівторок, 02.02. Ми – європейці… Отже, повинні мати набір певних якостей, характерних для цієї спільноти. Давайте подумаємо – а які ж це якості? Історична пам’ять. Патріотизм. Культура. Виховання. Освіта. Екологічне мислення. Моральність. Толерантність. Демократія… Перелік можна продовжувати, але коли критично оглядаєш реалії сьогодення, оптимізм різко йде на спад. Підлітки жорстоко побили однокласницю і виклали відео в Інтернет… Чим хизуємось? Це цивілізація чи вседозволеність, розкутість чи несусвітнє хамство? Ось вишитий  Шевченко на смітнику… Зневажені святині, забута історія… Спаплюжені ліси, могутні дерева, що, жалібно стогнучи під пилою крадія, падають додолу… Нищимо, щоб потім плекати? «Після мене – хоч потоп» – кредо мого сучасника? А бурштинове горе, що все ширше розливається на Поліссі  і загрожує залити навіть нашу Карпилівку? Я – європеєць? Чому ж те, що у Європі – благо, обертається для українців злом, чому багатства моєї багатостраждальної землі стають бідою і перетворюють її на пустелю? O tempora, o mores…

Середа, 03.02. Я – європеєць… А чи хочемо ми до Європи, яка гостинно відчиняє перед нами двері? На перший погляд – хочемо, і це яскраво продемонстрував Майдан. Але… Чомусь згадалась гора, яка сама має йти до Магомета… Адже ми повинні стати патріотами, як литовці, акуратними, як німці, точними, як швейцарці, залюбленими у квіти, як голландці, емоційними і відкритими, як італійці, щирими, як поляки, а головне – вміти прийняти точку зору, відмінну від своєї, і навчитись радіти чужим успіхам…  Але відкинемо юнацький максималізм (мене в ньому завжди звинувачує мама), почнімо з найпростішого. Європейці, як правило, люди освічені – а  певна частина випускників нашої школи не вміє до ладу читати і писати. Чистота європейських вулиць увійшла в прислів’я, а в нас все подвір’я біля школи стає помаранчевим,  коли в їдальні з’являються мандарини… А «розписані» зупинки і під’їзди? А невивчені домашні завдання? «Часу не вистачило»… Але його точно стільки ж, скільки було у Леонардо да Вінчі, Стіва Джобса чи матері Терези… Простіше красти ліс чи копати бурштин, ніж наполегливо вчитися і здобувати престижну роботу, без кінця переглядати бойовики, ніж опановувати щось нове, «вбивати час»  в соціальних мережах, ніж піти в похід… Європа дає блискучі можливості, проте вимагає чималих зусиль…
Четвер, 04.02.   В школі та з екранів телевізорів ми дуже часто чуємо слово «патріотизм».  Ми звикли до нього, сприймаємо як щось звичне, навіть банальне. На перший погляд, все і справді зрозуміло: одягнув вишиванку, взяв синьо-жовтий стяг – і  ти патріот! В енциклопедії я прочитала, що патріотизм – позиція, яка поєднує відданість і любов до батьківщини, солідарність із власним народом та повагу до інших народів. Але чи  часто ми задумуємось про те, що означає це слово, чи намагаємось зрозуміти його глибинну суть?...
У минулому році ми з друзями відпочивали в санаторії «Кристал» у Трускавці. Вільного часу було вдосталь, тож ми гуляли, слухали кобзаря, насолоджувалися звуками сопілки, вдихаючи цілюще гірське повітря. Якось нашу увагу привернули дві жінки літнього віку, які забралися в гущавину лісу і розмовляли між собою на іноземній мові. Ми зацікавились: що вони там шукають? – і пішли в розвідку. І що б ви думали? Серед віковічних смерек і кущів рододендерону ми побачили невеликий пам’ятник – погруддя А. Міцкевича. Біля  нього лежав вишуканий букетик квітів… Дві польки, приїхавши в Трускавець відпочивати, вирішили вшанувати пам’ять свого земляка… Ця, на перший погляд, звичайна історія вразила мене до глибини душі (і змусила прочитати вірші видатного романтика:
О Литво! Шум лісів, породжений тобою,
Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні…)
Ось справжній патріотизм! Патріотизм «не напоказ», не з примусу, не перед об’єктивом… Я відразу ж задумалась: а як повелася б я, потрапивши у Варшаву (Нью-Йорк, Лондон…)? Мені соромно, але я (і значна частина пересічних українців) шукали б чого завгодно – вражень, сувенірів, друзів, – але не пам’ятник Шевченка, щоб покласти до нього квіти. Мені чомусь захотілось прибрати біля пам’ятника… Патріотизм повинен жити не на шпальтах газет чи в телевізорі, а в наших серцях…
П’ятниця, 04.02. Юність – час мрій, дружби і кохання. Я ж мрію про далекі мандри, мрію дізнатись  про країни Європи, їх досягнення і традиції, культуру і мистецтво, моду і національну кухню. Парк Кехенхоф… Ейфелева вежа… Біг Бен… Друскінінкай… Музикою звучать для мене назви цих визначних історичних пам’яток. Я наполегливо оволодіваю німецькою та англійською і мрію колись побувати там.  Для мене Європа – можливість отримати блискучу освіту, зробити кар’єру, мати друзів за кордоном і пишатися тим, що я – українець. Моє покоління має здобути, виростити собі крила, щоб летіти у XXI століття, летіти в Європу. Ні, навіть не так,  не летіти в Європу нам потрібно, а будувати її тут, у нас, наполегливо і творчо, щодня і щогодини, мислячи категоріями майбутнього, не прагнучи швидкого збагачення і не чекаючи миттєвого результату… Адже бажання стати європейцями – це тисячі можливостей, а небажання – тисячі причин! Ми маємо стати авторитетними політиками, викорінити корупцію,  показати світу свій розум і вихованість,  творчість і наполегливість, зберігши при цьому національні цінності. Тільки тоді я скажу: «Так, я – українець, я – європеєць, і пишаюся цим!»