Ягідниці 

Не світ-зоря, а вже не спиться,
В думках вже вибраний маршрут.
Встає раненько ягідниця,
А ноги звечора гудуть.
Подивилась, як сплять діти,
Аж душа за них болить,
Тихенько почала будити, 
Бо у ліс пора спішить.
Що Бог послав – перекусили,
Бо варить нема часу,
Інвентар свій прихопили,
І у ліс – топтать росу.
А там усе, як на базарі:
Приїхали, понабігали,
Людей ще більше, як в селі – 
Всі, хто лише ходить могли.
Кожному гроші так потрібні:
На їжу, одяг і взуття,
У того є ще дітки дрібні,
До школи треба їх зібрать…
Мотаються із гребінками,
Із відрами і коробками – 
Все перетопчуть, перемнуть,
А потім – по одній беруть.
Фактично лісу вже немає,
А де й лишився ягідник,
То його мороз проймає,
А під хмизом скрізь смітник.
Ходять згорблені по лісу,
Полохають гадюк, вужів,
Перекидають гори хмизу,
Хто ж до цього людей довів?
Роти чорні і долоні, 
І від гребінки – мозолі.
І самі, як ті чорниці,
Поліські наші ягідниці.
А спина болить і ріже,
І пекучий біль у крижах,
Ожиною подерті руки,
Страх побачити гадюку,
Мошки очі виїдають,
Безжально комарі кусають.
І спека, й дощ – їх не лякає,
Хоч мокрий одяг прилипає…
І брати вже нема бажання – 
А на трасі йде змагання.
Всі на мобільному зв’язку.
Ціни на ягоди мізерні
Хтось тримає в кулаку.
І сьогодні, у це свято
Ягідницям хочем побажати,
Щоб рясно ягоди цвіли,
А ви здоровенькі були!
Надія СКУМІНА.
смт Рокитне.