Цей шляхетний принцип був основоположною аксіомою службової діяльності на правоохоронній ниві у Миколи Олексійовича Муханькова, про якого наша коротенька розповідь з нагоди його професійного свята – Дня працівника міліції. До речі, прізвище Муханькових міцно асоціюється на теренах нашого району з цією нелегкою, часто небезпечною для здоров’я та життя службою. Практично вся чоловіча частина цього славного роду тісно пов’язана з міліцейською службою. Судіть самі. Працювали у правоохоронних органах на Рокитнівщині його батько Олексій Семенович та рідний дядько Яків Семенович, а також рідний брат Сергій. Останній трагічно загинув під час виконання службових обов’язків. До речі, сини Сергія Олексійовича Олег та Ігор бачили гарний приклад батька у житті і успішно продовжують його справу – обоє працюють нині у Рокитнівському РВ УМВС України на відповідальних посадах. Старший син героя нашої розповіді Валентин працює на Рокитнівському склозаводі, хоча теж має юридичну освіту, а от молодшого Олександра відмовити батькам від цього вибору не вдалось – він теж діючий працівник районного відділу міліції у званні майора, заступник начальника Рокитнівського РВ УМВС – начальник кримінальної міліції. Як бачите ціла династія, та ще й яка чисельна! Всі її члени гідно несуть високе звання правоохоронця і мають безперечний авторитет і повагу серед земляків-рокитнівчан. Та все ж наша розповідь про Миколу Олексійовича Муханькова, який нині на заслуженому відпочинку. Хоча, як говорилося вище, і його батько, і дядько працювали у міліції, сам він своє майбутнє з цією службою не пов’язував. Після служби в армії майже десять років працював судовим виконавцем у Рокитнівському районному суді, заочно навчаючись у тодішньому Рівненському кооперативному технікумі, після закінчення якого у 1984 році отримав фах товарознавця промислових товарів. Повертаючись до Рокитного з новеньким дипломом в кишені у дизель-поїзді довелось їхати в одному купе з працівником Рокитнівського райвідділу міліції Леонідом Гикавим, який сказав молодому спеціалісту, що його фах може знадобитись на відповідній посаді в органах міліції і порадив подумати над цією пропозицією. Подумав – і погодився. Хоча спочатку довелось рік попрацювати дільничним інспектором у селах Рокитнівської та Блажівської сільських рад. Тут він набув необхідного досвіду спілкування з людьми, ознайомився зі специфікою правоохоронної роботи і був готовим займати більш відповідальні і складні посади. Міліцейське керівництво швидко оцінило аналітичне мислення, математичний склад розуму та комунікабельність Миколи Олексійовича і далі у його кар’єрі, наче у калейдоскопі, почався стрімкий ріст – чергові звання, вищі посади, авторитет серед колег і керівництва. З 1985 по 1988 рік він працює на посаді оперуповноваженого тодішньої служби ОБХСС, далі – старший оперуповноважений цієї служби, згодом – заступник начальника Рокитнівського РВ УМВС України по роботі з особовим складом. Продовжував службу на посаді першого заступника начальника рокитнівської міліції. На всіх ділянках роботи проявив себе фаховим, відповідальним, дисциплінованим, вимогливим до підлеглих і, насамперед до себе, керівником. Не забарилося і визнання його заслуг – безліч грамот різних ступенів, цінних подарунків, його портрет заносився на обласну дошку Пошани, відзначався Микола Олексійович персональними нагородами начальника Управління МВС України в Рівненській області та іменним годинником Президента України Л. Кучми з написом на циферблаті, який ми винесли в заголовок цієї розповіді «Безпека народу – найвищий закон». Але термін міліцейської служби короткий – у грудні 2002 року Микола Олексійович у званні підполковника міліції вийшов на заслужений відпочинок. Йому не довелося бігати за небезпечними злочинцями, брати участь у перестрілках з озброєними бандитами. Специфіка його роботи була в іншому, а героїка полягала в повсякденній рутинній роботі, напружених міліцейських буднях, непомітних на перший погляд, але таких, які й гарантують для народу вже згаданий найвищий закон – безпеку. Феномен службового шляху Миколи Олексійовича полягає ще й у тому, що він єдина людина в області, яка, не маючи вищої міліцейської освіти, займала такі високі, відповідальні посади і звання. Все склалося у нашого героя і в особистому житті. Разом з дружиною Ольгою Дем’янівною, яка 38 років трудилася на ниві охорони здоров’я рокитнівчан, побудував гарний будинок, виростив двох прекрасних синів, про яких ми розповіли вище, доньку Людмилу, котра пішла по стопах матері, обравши фах медичного працівника. І дерев теж посадили чимало. Так що класичної формули успішного буття на землі дотримались повною мірою. Аналізуючи прожите, Микола Олексійович задоволений своїм життєвим жеребом. Все у нього склалося, задумане – досяглося. Працюючи на такій специфічній роботі, він не нажив особистих ворогів, його цінують, поважають колеги і земляки, які не забувають дороги до його будинку. На всі свята його відвідують і колишні співробітники, і нинішні працівники Рокитнівського РВ УМВС. Вітають, дарують квіти, надають матеріальну допомогу, запрошують на різні заходи та свята. Шкода тільки, що важка хвороба дуже знизила фізичну активність, але він не почуває себе самотнім, відчуває увагу та підтримку дружнього плеча, що допомагає долати життєві негаразди. Що ж, життя прожити – не поле перейти. Користуючись нагодою, Микола Олексійович вітає всіх своїх колег, які носили і носять міліцейські погони з днем української міліції, бажає їм радощів і щастя, здоров’я, наснаги і благополуччя та довгого-довгого віку. Леонід ІЩУК. Фото автора.
Цей шляхетний принцип був основоположною аксіомою службової діяльності на правоохоронній ниві у Миколи Олексійовича Муханькова, про якого наша коротенька розповідь з нагоди його професійного свята – Дня працівника міліції. До речі, прізвище Муханькових міцно асоціюється на теренах нашого району з цією нелегкою, часто небезпечною для здоров’я та життя службою. Практично вся чоловіча частина цього славного роду тісно пов’язана з міліцейською службою. Судіть самі. Працювали у правоохоронних органах на Рокитнівщині його батько Олексій Семенович та рідний дядько Яків Семенович, а також рідний брат Сергій. Останній трагічно загинув під час виконання службових обов’язків. До речі, сини Сергія Олексійовича Олег та Ігор бачили гарний приклад батька у житті і успішно продовжують його справу – обоє працюють нині у Рокитнівському РВ УМВС України на відповідальних посадах. Старший син героя нашої розповіді Валентин працює на Рокитнівському склозаводі, хоча теж має юридичну освіту, а от молодшого Олександра відмовити батькам від цього вибору не вдалось – він теж діючий працівник районного відділу міліції у званні майора, заступник начальника Рокитнівського РВ УМВС – начальник кримінальної міліції. Як бачите ціла династія, та ще й яка чисельна! Всі її члени гідно несуть високе звання правоохоронця і мають безперечний авторитет і повагу серед земляків-рокитнівчан. Та все ж наша розповідь про Миколу Олексійовича Муханькова, який нині на заслуженому відпочинку. Хоча, як говорилося вище, і його батько, і дядько працювали у міліції, сам він своє майбутнє з цією службою не пов’язував. Після служби в армії майже десять років працював судовим виконавцем у Рокитнівському районному суді, заочно навчаючись у тодішньому Рівненському кооперативному технікумі, після закінчення якого у 1984 році отримав фах товарознавця промислових товарів. Повертаючись до Рокитного з новеньким дипломом в кишені у дизель-поїзді довелось їхати в одному купе з працівником Рокитнівського райвідділу міліції Леонідом Гикавим, який сказав молодому спеціалісту, що його фах може знадобитись на відповідній посаді в органах міліції і порадив подумати над цією пропозицією. Подумав – і погодився. Хоча спочатку довелось рік попрацювати дільничним інспектором у селах Рокитнівської та Блажівської сільських рад. Тут він набув необхідного досвіду спілкування з людьми, ознайомився зі специфікою правоохоронної роботи і був готовим займати більш відповідальні і складні посади. Міліцейське керівництво швидко оцінило аналітичне мислення, математичний склад розуму та комунікабельність Миколи Олексійовича і далі у його кар’єрі, наче у калейдоскопі, почався стрімкий ріст – чергові звання, вищі посади, авторитет серед колег і керівництва. З 1985 по 1988 рік він працює на посаді оперуповноваженого тодішньої служби ОБХСС, далі – старший оперуповноважений цієї служби, згодом – заступник начальника Рокитнівського РВ УМВС України по роботі з особовим складом. Продовжував службу на посаді першого заступника начальника рокитнівської міліції. На всіх ділянках роботи проявив себе фаховим, відповідальним, дисциплінованим, вимогливим до підлеглих і, насамперед до себе, керівником. Не забарилося і визнання його заслуг – безліч грамот різних ступенів, цінних подарунків, його портрет заносився на обласну дошку Пошани, відзначався Микола Олексійович персональними нагородами начальника Управління МВС України в Рівненській області та іменним годинником Президента України
