27 вересня 2014 року. Субота. Ми, члени гуртка «Історичне краєзнавство» Обсіцької ЗОШ І-ІІ ступенів, збираємося біля школи. Сьогодні запланований похід в село Будки-Кам'янські до місця загибелі жителів цього села під час Другої світової війни. 26 грудня 1942 року люди святкували католицьке Різдво. Німецькі фашисти оточили село, зігнали всіх, без винятку, жителів в приміщення школи і спалили живцем. Також спалили всі будівлі. Із населення села в живих залишились ті, хто поїхав в гості до родичів у сусідні села. На місці загибелі людей були поставлені залізні хрести, а в 2003 році споруджений пам'ятник.
День видався сонячним. Ми рухалися бадьоро, оглядаючи краєвиди. Дорогою нас догнала підвода, на якій їхав житель села Віктор Кулакевич, котрий, дізнавшись куди ми прямуємо, запропонував підвезти нас до хутора Довжиця. І ось уже на підводі проїжджаємо через хутір Підпильов та добираємося до Довжиці. Біля своєї домівки нас зустрічає Адам Музика. Його батьки побудували будинок дуже добротний із добірного дерева. На момент будівництва він був одним із найкращих  в окрузі. І місцина, де цей будинок стоїть, та й сама оселя, наче світяться. На душі якось хороше стає. Дуже часто там зупиняються перепочити люди. І ми теж, повертаючись додому, посиділи на ганку. І, о диво, втома кудись пропала. Видно хороші люди тут жили. Та й Адам Дмитрович  дуже привітний, комунікабельний, знаходить спільну мову з різними людьми. А також, не зважаючи на те, що будинок не електрифікований, господар його знає про події, які відбуваються у державі і в світі та має на все свій власний погляд.
Адам Музика пояснив нам, як коротшим шляхом добратися до Будок. Наближаємось майже до самого кордону з Білоруссю, переходимо по мостах через два меліоративні канали, по містках із дощок через менші канавки, по лісовій малопомітній дорозі виходимо на дорогу із відсіву, яка сполучає Будки з селом Кам'яне. Через деякий час побачили село, яке розташоване біля самісінького болота. І першим, хто нас зустрів, був якраз мешканець цього болота – вуж, який грівся прямо на дорозі. Не тривожачи його, ми попрямували далі і дійшли до хреста, який стоїть на перехресті вулиць села (не в кожному селі побачиш такого красивого хреста). Повернули направо і невдовзі побачили обгороджену  оазу. Саме там і знаходився пам'ятник, який потопав у зелені.
Перехрестившись, відкриваємо хвіртку, заходимо і вшановуємо загиблих тут людей хвилиною мовчання. Помічаємо на території величні ялини, які були висаджені біля школи в далекі 30-ті роки, вони були свідками тої страшної трагедії і зараз охороняють спокій покійних. Фотографуємось і повертаємо додому. По дорозі помічаємо наслідки роботи бобра: перегризену його міцними зубами осику, яка впала у воду саме так, як задумав волохатий будівничий. Упродовж усього шляху нам зустрічаються прикріплені на деревах вулики різноманітних конструкцій, біля них діловито літають бджоли. Помічаємо також дуже великі мурашники, але мурашок багато не видно, мабуть, вже готуються до холодів та обладнують свої квартири. Перед поворотом зі шляху зустрічаємо жителя Будок Віктора Сідлецького, який повертався з дружиною із Кам'яного додому. Саме його батькам вдалося уникнути трагічної участі односельців завдяки тому, що рано-вранці поїхали до родичів. Для нас це виглядає трохи символічно. І мимоволі спадає на думку, що життя триває і ніяким окупантам, ніяким нелюдам його не спинити.
   Крокуємо далі. Дорога вже знайома,  домівка стає все ближче. На одному з привалів розпалюємо вогнище, обідаємо. На свіжому повітрі навіть просте сало, але підсмажене на відкритому вогні, та з цибулею видається неймовірно смачним. Після обіду прибираємо все сміття, яке залишилось після нашого привалу, спалюємо, вогнище гасимо і з новими силами рушаємо. Потомлені, але переповнені враженнями та хорошими емоціями приходимо в своє рідне село. Цей похід приніс нам нові знання, ще більше здружив. А  наступного разу запросимо в подорож і наших дівчат-однокласниць. Сьогодні вони з нами чомусь не пішли і тому втратили дуже багато. А якби пішли, то і нам було б набагато цікавіше.
Микола САВИЧ,
учень 9-го класу Обсіцької ЗОШ.