Рокитнівщина – це мій край!

Завершився 2014-ий рік. Яким він видався для нашого краю та з чим ідемо в 2015-ий, ми поцікавилися у голови районної ради Руслана Дубовця. Нагадаємо, 27 лютого 2014 року Руслана Олександровича обрали головою районної ради і вся відповідальність за район лягла саме на його плечі, оскільки голову РДА призначили значно пізніше і, як з’ясувалось, на нетривалий термін.
Руслан Олександрович з тих людей, хто вміє знайти спільну мову з оточуючими, намагається одразу вирішувати проблеми, не відкладаючи їх у далеку шухляду, активно співпрацює з головами сільських та селищних рад, шукаючи спільні шляхи вирішення найактуальніших питань.

—    Руслане Олександровичу, найважливішою для кожного українця сьогодні є проблема цілісності України. Знаємо, що завдяки Вашій підтримці було створено ініціативну групу, відкрито благодійний рахунок на підтримку наших військовослужбовців, але ж це далеко не все, що Вам вдалося зробити упродовж минулого року. Усі за допомогою ідуть до Вас. Скажіть, яким сьогодні є ставлення людей до війни?
— Ситуація в країні вкрай тяжка. Ніхто не сподівався, що доведеться воювати з «старшим» братом. Але ми повинні відкинути все, щоб здобути перемогу у цій війні. Як тільки районна рада ініціювала створення благодійного рахунку, люди масово почали здавати гроші на підтримку своїх військових, до них одночасно підключилися сільські та селищні голови,  директори і керівники підприємств, майже 90% людей, які вболівали і вболівають за долю України. Ні для кого не секрет, що війна ведеться тільки за рахунок волонтерів. Українці настільки згуртувались, що увесь світ дивується силі духу нашого народу. Люди не жаліють ні грошей, ні продуктів, ні одягу. Ми будемо іти до переможного кінця.

Я допоміг знайти приміщення для Червоного Хреста, куди привозять  продукти й іншу допомогу. За сприяння районної ради через Червоний Хрест з нашого району було організовано 9 великих машин з продуктами для військовослужбовців АТО. Обов’язково хочу відзначити усі віруючі конфесії району, які  багато допомогли і продовжують допомагати у зборі продуктів та відправленні машин на схід. (До відома, відправка на схід однієї машини коштує 10 тис. грн).
З початку бойових дій допомагаю матерям, дружинам, чиї чоловіки, діти воюють, бо знаю, як їм важко чекати. Особливий уклін матерям, батькам, родинам героїв, які загинули за нашу незалежну Україну на сході держави. Це не тільки їхній біль, це біль кожного з нас.
— Що вдалося зробити за минулий рік Вам, як голові районної ради?
— Упродовж 2014 року є, звичайно  здобутки, і певні недоліки, які можна було б спокійно списати на моїх попередників, але це не мій стиль. Я завжди намагаюся зробити усе, що від мене залежить. Можливо, саме завдяки цьому люди нашого району знають, що двері мого кабінету були і будуть відчинені. І якщо я не завжди можу допомогти практично, то порадити, підказати якийсь альтернативний шлях у вирішенні того чи іншого питання, зрозуміти людину, яка сидить переді мною — це для мене головне.
Однак, люди повинні зрозуміти, що є такі питання, які вирішити неможливо. Дуже багато з них іде до мене з проблемами, які не в моїй компетентності. Це, як правило, стосується сільського чи селищного голови, але я і в таких випадках не відмовляю. А звертаються з питаннями влаштування в садочки… Питаннями житла... Кожен третій іде до мене з питанням працевлаштування…
Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк в одному із своїх виступів зазначив, що в 2015 році ми повинні готуватися до гіршого. Зрозуміло, у зв’язку з війною неможливий ні ріст економіки, ні розвиток будь-якої інфраструктури… Заводи у нашому районі будуватися не будуть. Тож, уся надія на самих себе і ніяка Америка тут теж не допоможе.
Мені соромно дивитися на наші дороги. Які дороги в Білорусі, Польщі, країнах Прибалтики? Ідеальні! Невже ми такі бездарні? Я й відсіву випросити не можу, якого у нас гори. В одного немає бажання, а в мене немає солярки, щоб заправити машину і вивезти відсів. Дехто думає, що вони тут назавжди і навіки. Ні Київ, ні область гроші на ремонт доріг нам не дають. Ніхто нічим не допомагає. А наші дороги для нас треба ремонтувати.
Великим здобутком вважаю те, що наш район як працював, так і працює в стабільному режимі: виплачуються пенсії, заробітні плати. Є, звичайно, певні соціальні скорочення, але допомога ведеться і всім учасникам зони АТО, і малозабезпеченим сім’ям. Входимо в ситуацію кожної людини і намагаємось бодай чимось допомогти. І сьогодні люди мають надію на краще. Ваше питання хочу закінчити словами Вінстона Черчилля, прем’єра Англії, в часи, коли германські ракети ФАУ-1, ФАУ-2 падали на об’єднане королівство, він не для піару (як роблять у нас) сказав: «Не питай, що країна зробила для тебе, краще скажи, що ти зробив для країни...» Це стосується в першу чергу нас, а то ми часто дуже хитро-мудрі.
— Чи є хоча б якісь зрушення у вирішенні проблеми з бурштином?
— Якби узаконили його видобуток, а не закривали очі на цю проблему, то багато було б робочих місць. І можна було б думати про економічний розвиток району. А так поки крадемо, кришуємо, то й такі справи з працевлаштуванням. Всі говорять гарно, що і як треба зробити, але ніхто нічого не робить, ніхто і палець об палець не вдарив, щоб щось змінити. Київ, область, район говорять по-різному. Але район без Києва сам не може абсолютно нічого вдіяти.
— Актуальним сьогодні є питання люстрації, так званої заміни посадовців. Коли і як це буде відбуватися?
— Так, зміни будуть однозначно. Закон про люстрацію вже ухвалений. Щоправда, зараз його удосконалюють. Наш Президент сьогодні веде дуже грамотну толерантну політику. І хто залишиться, хто ні, не нам вирішувати, це вирішить Закон. На все свій час. Лише згідно з Законом можна проводити люстрацію.
Я не прибічник звільняти усіх. Кожна людина повинна бути фахівцем і виконувати свої обов’язки якісно, тож таких людей треба тільки заохочувати. Тому я, наприклад, не згідний з позицією Президента щодо звільнення Світлани Пахнюк (колишньої голови РДА). Це людина, яка жила проблемами району. Я за те, щоб люстрацію проходили і ті, хто працює сьогодні, і ті, кого будуть приймати на посаду!
— Важливим для нашого району є питання виборів до органів місцевого самоврядування.
— Рано чи пізно вибори відбудуться обов’язково. Люди прийдуть на виборчі дільниці і зможуть обрати того, хто кращий, хто дійсно хоче щось змінити в данському королівстві, тобто в Україні. Але ви знаєте в цей час вступає в силу закон, а він каже «які ми, така і влада», ось, де собака зарита. До цього часу нас купували з «потрохами», фальшували вибори на всіх рівнях, а ми продавалися як товар за гречку, самогон, за дрова і обрізки, за п’ять гривень. У цих виборців наперед заготовлені виправдовуючі гасла на зразок: «там вже давно все вирішено, схвалено і проголосовано», або «вони без нас виберуть, кого хочуть» і ще десятки інших подібних белькотань. Безумовно, це стосується тільки тих, хто хоче себе продати, тих, кому плювати, як буде жити нація, наші старенькі батьки, діти, онуки, як будуть жити ті, хто прийде після нас. Багато надії покладаю на молодь, на люд, очищений Майданом, і на тих, хто повертається з війни. Уже є маленькі паростки до кращого, придивіться уважніше до депутатів нового парламенту.
— Проблеми молодих спеціалістів сьогодні тісно пов’язують з працюючими пенсіонерами. Чи є якийсь вихід з цієї ситуації?
— Я поважаю молодого спеціаліста і пенсіонера, який працює на роботі та отримує як заробітну плату, так і пенсію. Якщо буде прийнятий закон, що людина повинна обирати між пенсією та заробітною платою, то відповідно він прийде і на район, тож ситуація теж дещо зміниться. Але тієї пенсії нині так мало, що за неї не проживеш. Треба, щоб наші пенсіонери були забезпечені та впевнені в своєму майбутньому.
Найбільше мене турбує наша молодь. Хлопці і дівчата не вміють культурно відпочивати. Вони ганяють п’яні на мотоциклах, розбиваються, гинуть. Так не повинно бути. Мабуть, неправильно щось роблять батьки, можливо, недопрацьовують педагоги. Та ситуацію треба кардинально змінювати. Молодь потрібно залучати до суспільно-корисних справ і це реально сьогодні зробити кожному з нас.
— Гострою залишається і проблема санітарного стану?
— У нас катастрофічне санітарне становище. Ми вміємо смітити, але так і не навчилися за собою прибирати. Сміттєзвалища необхідно упорядковувати. Ніхто до нас не приїде і не буде прибирати за нами. Сміття — це одна із головних проблем, яку ми з геометричною прогресією збільшуємо для своїх нащадків, гарантуючи вже в недалекому майбутньому екологічну катастрофу. Ми повинні захищати нашу природу, дбати про неї, бо довкілля — це здоров’я наше і наших дітей.
— Людей цікавить, що їм чекати в 2015 році?
— Я сказав би від себе: мене турбує майбутнє нашої держави, я сподіваюсь на мир та спокій, та водночас я стараюсь не думати про те, що буде в майбутньому, а приходжу на роботу і щодня намагаюся зробити усе можливе сьогодні для покращення життя району. Ми все одно будемо жити в вільній, незалежній Україні!
— Ну і традиційне запитання, як ви проводите своє дозвілля?
— В думках знову іду на роботу, вертаюсь до проблемного дня, що, можливо, потрібно було зробити по іншому, накидаю плани на завтрашній день. Частенько з батьком сміємося і граємо сцени із Ільфа і Петрова, дивимося екранізацію М. Булгакова «Майстер і Маргарита», там що не актор, то особистість Кирило Лавров, Владислав Галкін, Олександр Абдулов, Роман Карцев, лідери «Городка» Юрій Стоянов і Ілля Олійник – є на кого подивитися і послухати. Із телевізійних програм улюблений канал «Мега», там є щось ближче до життя, багато природнього, а теперішня політично-мишача метушня так набридає, убиває все краще в людині, особливо, коли деяких народних обранців знаєш особисто і знаєш їхні «уподобання». Дивлюся спортивні програми, чи наздожене Валя Семеренко, білоруську улюбленку бацькі Лукашенка Дарію Домрачеву, чи краще Шумахеру, який рейтинг Івасюка (люблю шахи). Безумовно, канал «24», найперше для всієї нашої родини основне питання, чи є втрати наших воїнів, постійно чую крик батька, як йому пощастило (це на адресу Путіна), де мої тридцять років, якби їх повернути.
Так, повернути роки, час і маленьку секунду неможливо, в молоді роки ми часто робимо не так як потрібно, з роками стаємо мудрішими, розумнішими і гріх говорити – хитрішими. Із тварин люблю собак, це вам не людина, собака не продасть не зрадить, придивіться уважно, як красиво біжить кінь. Упродовж століть ці тварини живуть з нами, в усьому допомагають, уявіть собі, чи змогла б людина вижити без коня? Але тут є і обов’язки, як сказав Екзюпері: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили...» Спілкуюся з сином, беру на руки маленьку Орисю і з дружиною вдивляємось, на кого вона схожа (скажу по секрету, схожа на мене). Так і живу.
— Дякую за розмову.

Наталія ЛОЗЯН.