Григорій МІНІЧ: «Хочу, щоб Рокитнівщина стала заможним, процвітаючим краєм»

Новорічно-різдвяні свята завжди несуть у собі надії на краще майбутнє, адже кожен аналізує прожитий рік, реально оцінює власні досягнення та поразки, а отже будує плани з урахуванням отриманого досвіду. Як зустрів Новий 2016-ий рік голова районної ради, ми поцікавилися безпосередньо у Григорія МІНІЧА.
– Григорію Івановичу, яким був для Вас 2015-ий рік?
– 2015-ий рік справив неоднозначне враження на життя держави, людей і моє особисте. По-перше, так і не закінчились військові дії, які відбуваються на сході України, гинуть воїни, гине і страждає мирне населення, яке сьогодні ніким не захищене, для якого відсутня інформація про життя нашої держави. І, на жаль, населення східних областей, непідконтрольних українській владі, не відчуває себе в безпеці, не тільки через сепаратистів і російських найманців. Мешканці Сходу, як і жителі вільних від війни територій України, потерпають від бюрократизму, непрофесійності місцевої влади, яка могла б зробити набагато більше, ніж це робиться сьогодні.
По-друге, великі надії покладало усе українське суспільство на покращення життя в державі, на реформи, на те, що буде спокій, що нам нарешті вдасться з допомогою наших друзів з Європи і Америки навести лад в державі з корупцією, що буде менше бюрократизму, влада працюватиме на народ, покращаться виробничі відносини, зменшаться податки, що вони будуть прозорі. Сподівалися, що підприємців, роботодавців, як в усьому світі, держава буде поважати, дасть їм можливість працювати прозоро і правила гри будуть не на місяць-два, а на роки, в такому випадку і нам було би набагато краще, і інвестиції в державу пішли б, країна розвивалася б. На жаль, реформи йдуть в’яло, якщо рахувати сьогодні іще не до кінця проведені зміни в поліції, то більше відчутних реформ ми, поки що, не побачили. Великі надії покладали на медицину, але наші лікарі опинилися за межею бідності. Ми добре розуміємо, що до тих пір, доки усі наші сильні світу українського лікуватися будуть в Європі, а не в нас, і їздити будуть на європейських машинах, ми ніколи не будемо мати нормальної ні своєї автомобільної галузі, ні медичної реформи.

Будучи на посаді голови районної ради, я цих проблем бачу набагато більше і багато більше хотів би зробити для людей. Їх кредит довіри до районної ради, до мене особисто великий, але в тих рамках, в які поставлено сьогодні самоврядування, виправдати його неможливо, тому що бюджет напівпорожній, на будівництво доріг, на капітальне будівництво коштів немає. На жаль, багато доводиться займатися вирішенням проблем обездолених людей. У раду йдуть усі ті, кому живеться не дуже добре, а ті, у кого все чудово, і хто міг би допомагати іншим, той нас минає.
Серце кров’ю обливається, коли дивишся як сьогодні повертаються наші воїни з АТО, які були під кулями, яких ми в районі вже п’ятьох поховали. Коли закон, прийнятий Верховною Радою про статус воїнів АТО, підписаний Президентом, на місцях, практично, не виконується. З автобусів їх висаджують, хоча є державна програма, забезпечуються коштами перевізники, але бездушність людська не має меж. Враховуючи те, що сьогодні на місцевих маршрутах ліцензії мають перевізники не тільки з Рокитнівського району, але й чужі, то вплив наш на цих людей мінімальний. Багато сьогодні є речей, які можна було б називати, але в такі свята не хочеться говорити тільки про погане.
У 2015-ому році було дуже насиченим політичне життя. Відбулися місцеві вибори і демократичні сили в районі набрали більшість. Це одна із приємних новин, адже тепер ми маємо можливість вирішувати складні проблеми нашого краю, нашого життя.
Особисте життя 2015 року, дякуючи Богу, нічим не гірше, ніж у попередні роки. Працюють сини, росте доня та онуки. Коли збираємося усі, то розуміємо, що родинний затишок це є головне щастя і радість людини.
– З чого розпочали свою діяльність як голова районної ради?
– Для мене, як для голови районної ради, ця робота не нова. У свій час, це були 80-ті роки, я два роки працював заступником голови районної ради. Будучи на цій посаді, будував житло для переселенців з Чорнобиля, за 30-кілометровою зоною. П’ять скликань обирався депутатом обласної ради, це також робота, пов’язана з місцевим самоврядуванням. Для мене було, звичайно, легко перейти з виробничої діяльності в органи влади. Розпочав свою роботу в раді над тим, щоб підняти довіру людей до місцевого самоврядування і вдячний апарату районної ради, усім працівникам за те, що після першої наради ми знайшли взаєморозуміння. Я не скажу, що якісь там новації були введені, але більш відповідально почали ставитись до своїх обов’язків, ніж це було раніше. Ми, як ніколи в історії районної ради, провели чотири сесії упродовж календарного місяця (у зв’язку із змінами до бюджету), хоча згідно з регламентом повинні проводити сесії раз у квартал. І працівники апарату районної ради на надзвичайно високому рівні підготували ці сесії, які проходили змістовно і на яких депутати вирішували важливі питання. А головна моя задача, як голови ради, це, в першу чергу, забезпечення виконання соціальних програм і спокійна планова робота всіх соціально спрямованих закладів, а також, оскільки вибори відбулися наприкінці жовтня, багато уваги довелось приділяти формуванню місцевого бюджету, який  у цьому році нічим не кращий за минулий. Я можу з упевненістю сказати, що це бюджет виживання, а не бюджет розвитку, тому надіятися на якісь великі зміни в районі дуже тяжко. Хоча, сьогодні разом з райдержадміністрацією працюємо над тим, щоб мати можливість добудувати Глиннівську, Старосільську школи, розпочати будівництво корпусу Рокитнівського ліцею. Одне з головних питань – це побудувати в селищі каналізаційну систему, в даний час робиться перерахунок кошторису. Я думаю, якщо не буде ніяких катаклізмів, то за період каденції Рокитнівського селищного голови і моєї ми в райцентрі постараємося зробити каналізацію. Рокитне єдиний райцентр в області, де сьогодні її немає. Тепер зовсім інші часи настали і вже слід забувати про вигрібні ями.
Хотілося б зробити і втілюємо в життя те, що ми обіцяли перед виборами, що райцентр і район будуть освітлені. І голови сільських рад теж підключаються до цього процесу. Запросивши на зустріч керівництво обленерго, ми зняли всі питання щодо можливості підключення ліхтарів на їхніх електричних стовпах. Аби тільки голови писали звернення, технічні умови обленерго надає, це вже видно сьогодні по Рокитному. На жаль, за останні 15 років, і в цьому є й моя вина, бо я підтримував попереднього мера, наше Рокитне за культурним розвитком перетворилося у найгірше в області. Сьогодні його не можна навіть порівняти з Володимирцем, Дубровицею, іншими райцентрами Рівненщини. Подивіться, скільки стоїть тополь з омелою і ніхто їх не зрізає. Колись дерева були підрізані, акуратні, тротуари чисті, вулиці заасфальтовані, всі бордюри побілені, чого не скажеш сьогодні. Але усе це нинішній селищний голова Руслан Дубовець знає і вирішує. І його роботу, я думаю, жителі райцентру уже бачать. Оце поки що все, з чого я почав, а далі будемо працювати, будемо бачити, що необхідно робити.
– Григорію Івановичу, якою Ви бачите Рокитнівщину в недалекому майбутньому?
– Як кожен житель і патріот свого району, а вся моя молодість і зрілість проходить тут, і діти мої тут, і онуки, хотів би, щоб вона була заможною, екологічно чистою і європейською, хотілося б вірити в те, що в найближчому майбутньому приймуть закон про видобуток бурштину, наведуть порядок з лісом. Нам не один десяток років доведеться пожинати плоди і реанімувати природу, яку ми, буквально, за три-п’ять років знищили.
Бурштин потрібно добувати. Якщо не наші люди будуть це робити, то будуть чужі. Я на позачерговій сесії обласної ради виступав і казав, що треба, щоб це були місцеві жителі. В нас не буде бідних людей, бо ми працьовиті поліщуки, бо ми самі себе прогодуємо, аби нам не заважали. Але ті варварські методи, які використовують сьогодні, на жаль, не вселяють нам оптимізму, що в найближчі два-три роки буде екологічно чиста природа, яка була колись, що будуть рости гриби, журавлина, що буде травичка, що буде Рокитне, як я називав його колись, маленькою Швейцарією. Я надіюсь на те, що коли узаконять  видобуток бурштину, то держава змусить робити рекультивацію, садити дерева, так воно повинно бути і так є в цивілізованому світі. Будемо сподіватися, що Рокитнівщина стане дійсно багатим, європейським краєм. А нам пощастило, що ми знаходимось на дорозі Київ-Варшава, і до Європи нам надзвичайно близько. Було б за що їздити.
–  Яким є Ваше ставлення до майбутньої адміністративної реформи в Україні?
– Що стосується адміністративної реформи, то це дуже хороший почин. Вона дає можливість громадам відчути себе повноправними господарями на своїх територіях і поповнити їх бюджети, тому що держава буде більше уваги звертати на них і пройде децентралізація бюджету. Сьогодні мали б бути швидші темпи адмінреформи, ніж вони є. Роз’яснювальна робота повинна проводитись набагато краще, ніж вона проводиться, тому що не всі люди знають її суть. Треба проводити сходи сіл і детально роз’яснювати жителям району що це таке. Адже люди, які обрані сільськими головами, в деякій мірі, не всі, звісно, але уповільнюють цей процес. Вони не розуміють, що ніхто в них не забирає портфеля, староста буде мати ті ж самі, а в деяких випадках навіть більші повноваження, ніж є сьогодні. І якщо ділити рокитнівську громаду, то, на мою думку, нам треба робити не декілька адміністративних одиниць, а одну із центром у селищі Рокитне. Якщо нам спочатку пропонували утворити дві громади (Березівську та Рокитнівську), то, слід зазначити, що вони не матимуть рівнозначного забезпечення промисловістю, приватними підприємствами, які б могли забезпечити надходження до місцевого бюджету, таким чином вони опиняться не в рівних умовах. Коли ж буде одна адміністративна одиниця, то взаємозабезпеченість населених пунктів буде рівномірною. Є сільські ради, які мають кошти, але не знають, що з ними робити, не знають, що можуть виділити їх на ремонт доріг, які в них є, що навіть на ремонт дороги обласного чи республіканського значення можна надати субвенцію підряднику, який відремонтує цю дорогу хоча б у селі. І гроші лежать. Але наше завдання – завдання влади, допомогти їм, підказати, як це правильно зробити. Якщо буде одна громада, то ці кошти будуть рівномірно розприділятися на усі населені пункти. Багато наших сільських рад виживають лише з оренди за землю, на якій розміщені магазини. На жаль, немає сьогодні можливості і нема закону про адміністрування підакцизних товарів. Ми сьогодні не можемо впливати на те, щоб повною мірою платили за ліцензії, податки за продаж алкоголю, та інші речі, що поповнюють місцеві бюджети. Коли держава це все зробить, і буде удосконалено законодавство, тоді, дійсно, ми зможемо впливати на ці процеси, і планувати якийсь розвиток нашої території. Сьогодні Рокитнівський район не має бюджету розвитку, бо немає звідки його взяти.
– Григорію Івановичу, де Ви зустрічали Новий 2016-ий рік?
– Новий рік я давно вже святкую в колі сім’ї, на Різдво приїжджають, приходять діти, онуки. Якби була можливість і з’їхалися усі, я б у ті дні був би найщасливішим.
– Що б Ви хотіли побажати у 2016-ому році нашим читачам?
– На завершення нашої розмови, я хотів би ще раз привітати усіх жителів району з Новим роком, який вже до нас прийшов, і з великим святом Різдва Христового, хочу побажати більше всіляких гараздів, миру, статків, спокою, злагоди в сім’ях, віри в Всевишнього і надії на завтрашній день.
Зичу усім, щоб родинні зв’язки були якомога міцнішими і щоб раділи спілкуванню з друзями, односельцями, близькими і рідними, щоб завжди залишалися щирими, добрими, ставились один до одного з повагою та любов’ю.
– Дякую за розмову.

Наталія ЛОЗЯН.