Дві легенди

Рокитнівська дитяча музична… Школа радості. Школа краси і гармонії. Школа натхнення. Переступаєш поріг цього закладу — і на душі стає сонячно. Від атмосфери, яку тут створили люди мистецтва, від дитячого сміху, від звучання їхніх голосів, від ритмів, мелодики, блиску в очах під час занять хореографією і живописом. Не раз переконуєшся, що найсвітліші і найкращі на землі то таки дитячі заклади. Так і хочеться втратити відчуття часу і залишатися тут до нескінченності…
І тільки через трохи після того, як проникнешся цією атмосферою, освоїшся і дещо вгамуєш емоції, згадуєш, що потрапив сюди не просто так, а з певною місією. Сьогодні вона особливо важлива: у нас творча зустріч із  легендарними особистостями закладу — Маргаритою Родіоновою та Поліною Таргоній. Обидві панянки — цьогорічні ювілярки з різницею лише у десять років. Обидві безмежно закохані в музику, дітей і заклад,  якому  присвятили півстолітні сторінки свого життя (якщо ж точніше, то Маргарита Павлівна — круглих 50, Поліна Леонтіївна — майже 49). Уявіть лише, скільком вихованцям вони прищепили любов до прекрасного і вічного, й зокрема до музики! Їхні колишні учні тепер проживають по всій Україні і не лише. Вони працюють в найрізноманітніших сферах. Велика їх кількість, як і улюблені викладачі, поєднали свою долю із музичним мистецтвом. Ціла плеяда талановитих випускників Маргарити Родіонової та Поліни Таргоній трудяться сьогодні поруч із ними, передаючи свої знання і вміння юним рокитнівчанам. Продовжують займатися улюбленою справою і вони самі. Їх називають корифеями закладу. Їм завдячують за багаторічну працю, внесок у розвиток культури цілого району і рідної дитячої музичної школи зокрема. А як розпочинали і як ідуть по своєму життєвому та творчому шляхах наші дорогі й шановані Маргарита Павлівна та Поліна Леонтіївна?

Душа Маргарити Павлівни увесь вік світає від музики. Вона пригадує, як зовсім маленькою гойдалася під спів відомої оперної виконавиці, що звучав на радіо. І та мелодія на усе життя залишилася в її серці…
Місцем народження нашої теперішньої легенди стало Підмосков’я. Вона з’явилася на світ у сім’ї військового, рано втратила матір (у років два, як їй розповідали). Родині  доводилося часто переїжджати, як того вимагали службові обов’язки батька. Тогочасне життя взагалі було непростим. Отож, молоді люди рано ставали самостійними. Одразу після закінчення семирічки вирушила в пошуках майбутньої  професії і Маргарита Родіонова. Із єдиним старшим братом їх поєднувала міцна дружба і добрі сімейні взаємини. На той час він вже навчався в Астраханському мореплавному  училищі, тому із містом для вступу визначатися не довелося, вона обрала його зарання. Маргарита мріяла про педагогічне училище, однак не склала одного із іспитів. Проте іноді, як підмітив хтось із мудрих, наші бажання не здійснюються во благо. Небеса приготували для неї не таку долю і, видно, самі привели  тоді до дверей іншого закладу. Точніше, до вікон. Маргарита Павлівна  згадує, як вона ішла собі через міст і з вікон приміщення, що неподалік, почула музику, за якою просто послідувала. Так і опинилася в музичному училищі, у якому вже й прийом студентів закінчився, коли вона повідомила про бажання вступити до закладу. Однак дівчину все ж прослухали (у неї й пісня була заготовлена) — і оцінили. Вона сама ще не знала про свій талант, його виявили майбутні педагоги. Вже з перших днів в училищі, як зізнається Маргарита Родіонова, музика стала її душею, її життям і цілим Всесвітом.
Після навчання її направили на роботу в один із закладів культури тієї ж Астраханської області (тепер губернії). Там вона готувала концерти, часто виступала з військовим оркестром,  знайомилася з новими людьми. Завдяки знайомству й довідалася про інститут культури у Харкові. Поїхала вступати — і доля знову виявилася прихильною до нашої Маргарити Павлівни. Вона стала студенткою диригентсько-хорового відділу. Мала надзвичайно обдарованих педагогів, яким до цього часу завдячує за все, чому навчили, за їх підтримку, добре ставлення, а також за  любов до музики, якою вони щедро ділилися і яка супроводжує її усе життя. У Харкові Маргарита Родіонова зустріла і свою половинку, свого Ярослава. Вони разом навчалися і разом поїхали працювати за направленням на три роки в Казахстан. То був чудовий період! Щасливому подружжю вдалося проявити себе якнайкраще під час різноманітних виступів і концертів. А далі шлях молодої сім’ї проліг на батьківщину Ярослава — у наше рідне Рокитне, де на сина з дружиною з нетерпінням чекала мама. Тут вони подарували життя своїй доньці. Згодом усі разом поїхали до батька Маргарити Павлівни. І там сталося непоправне — трагедія на дорозі, в якій загинув її чоловік… Вони повернулися з донькою в Рокитне, щоб бути поруч із його матір’ю. Відтоді Маргарита Павлівна вже не розлучалася із нашим краєм, із такою дорогою для неї музичною школою, з якою поріднилася із перших днів життя на Поліссі. Музика ж — то уся її душа, увесь внутрішній світ. Закохана у високе мистецтво, вона передавала любов до нього своїм учням, навчаючи грі на фортепіано. Керувала Маргарита Родіонова і хоровими колективами. І в цій справі вона воістину професіонал, майстер і віртуоз.  Якими лише улюбленцями публіки завжди був хор дітей, який мав честь відкривати найрізноманітніші культурні заходи на Рокитнівщині! І якою популярністю користувався її хор ветеранів, якому зал аплодував стоячи, особливо під час концертів до Дня Перемоги! Їм підспівували усі присутні на тих концертах, а Маргарита Павлівна на таких подіях перетворювалася на всенародного диригента, який керував і хором, і публікою. При рідній музичній школі створювала вона й ансамблі, й інші співочі колективи. Виявляла дітей з унікальними голосами, займалася і понині займається з ними вокалом. Продовжує навчати і грі на піаніно.  Прекрасні концерти, які відбуваються в закладі, неможливо уявити без виступів її вихованців. Розкішним голосом наділена й сама наша ювілярка. Він звучав на багатьох мистецьких подіях і не лише Рокитнівщини. 
Маргарита Павлівна зізнається, що проживає гарне, натхненне і насичене життя. Було в ньому все: і радість, і смуток, і багато задоволення від справи, якій себе присвятила. Вона дякує Богу за кожен прожитий рік, кожен день. Продовжує насолоджуватися музикою і прищеплює це відчуття прекрасного своїм учням, а ще передає їм  уміння й досвід. Хай несуть вони у цей світ любов, добро і гармонію…