Чарівна «Водійка» коника

Іноді дивишся довкола — і дивуєшся, які різні люди нас оточують. І зовнішністю, і характером, і професією, і захопленнями… Словом, не знайдеш двох однаковісіньких  абсолютно у всьому.  І, до речі, так ще й цікавіше. Але навіть, якщо усі ми різні, то й з-поміж нас знаходяться такі, які привертають до себе особливу увагу. Як-от ця чудова жіночка, що на знімках. Не скрізь і не щодня побачиш, щоб гарна молодиця так вправно керувала коником. Іноді складається враження, що подібні дива можна спостерігати лише поруч із нашою грабовою алейкою. Коли ми вперше проводжали її поглядами, то думали, що вона взялася за вуздечка, щоб когось замінити чи виручити (буває іноді, що жінка замість чоловіка доставляє підводу додому). А потім почали зустрічати чарівну водійку підводи знову і знову. Тож вирішили познайомитися.
 Якось, коли вона черговий раз поверталася з мі

ста, попросили її призупинитися, щоб сфотографувати. А жінка й послухала, й притримала свого коня. От, думаю, добра людина, коли відгукується на прохання. Зробили знімок, та й давай розпитувати, хто вона і звідки. Жіночка коротко розповіла про себе і поїхала далі. А ми так і залишилися заінтриговані. Тож через деякий час почали її шукати, щоб довідатися більше. Запам’ятали, що з Масевич і як величати. От і напитали в односельчан, як знайти Галину Іванівну. 
Вона і справді тепер проживає в Масевичах. А родом Галина Примак із Олександрівки. Така її була дівоча доля — вийти заміж в інше село. А потім переїхати до нього і залишитися назавжди. Тут вони з чоловіком дали життя двом дочкам, виростили їх, повіддавали заміж та діждали онуків.
Галина Іванівна скільки себе пам’ятає, стільки й працює. Розпочинала свою трудову біографію у лісгоспі на вузькоколійці. Через шість років перейшла у сільське господарство, якому віддала ціле 30-ліття. Працювала, не покладаючи рук, була передовою телятницею місцевого колгоспу «Більшовик». Завжди тримали з чоловіком велике хазяйство вдома. І коней, і корів, і свиней, і птицю. Словом, як добрі господарі, які стараються усе мати і про все дбати. Любила наша героїня гарно вишивати й дочок вчила цьому мистецтву. Світ у неї всіляких вишитих виробів. Скрізь старалася встигнути, все поладнати. Господар дому у всьому підтримував. Та, життя, на  жаль, таке, що хтось із подружжя рано чи пізно відходить у вічність. Не стало сім років тому і чоловіка Галини Іванівни. Тож залишилася вона головною господинею. Діти, правда, допомагають все робити, кругом порати. У цій сім’ї вже звикли до великого хазяйства, тож продовжують його тримати. Є у них і кінь, яким Галина Примак навчилася управляти сама. Вона каже, що її й діти слухають, зокрема зяті. Але їх не завжди хочеться клопотати, бо ж і вони часто зайняті своєю роботою і своїми справами. А так треба кудись, то запрягла свого красеня — й поїхала. Чи в ліс, чи в поле, чи на базар. Словом, має свій транспорт, вміє керувати – то й розпоряджається ним на свій розсуд. І гарний такий вигляд у Галини Іванівни, коли тримається за вуздечка. Всі на неї заглядаються! Їде собі вулицями як княгиня. Тож, дай Боже, цій жінці доброго здоров’я і довгих літ. Щоб вона мала сили господарювати, керувати своїм коником і жити в радість дітям та онукам.
Валентина Кириловець.