Пам’яті бійця

Він родом із Сновидович. Володимира Тіта разом із братом-близнюком мобілізували захищати східні кордони України у серпні 2014-ого. Спочатку їх у складі 51 Волинської механізованої бригади направили в Донецьку область. Пізніше, коли 51 бригаду розформували, Володимир і Олександр Тіт повернулися в Західну Україну для проходження бойової підготовки на Яворівському полігоні, що на Львівщині. Після цього молодих чоловіків у складі 24 механізованої бригади знову відправили на передову. Місцем їхньої служби був спочатку Лисичанськ Луганської області, а потім одна з найгарячіших точок цього регіону — селище Кримське. Постійні обстріли, пересування ворожих колон, за якими дозволяли тільки спостерігати… Словом, на гірку долю наших земляків випало пізнати всі страхіття і тяготи цієї війни. Сепаратисти знаходилися від них на відстані 1,5-2 км. Харчів здебільшого не було. Хліб, як розповідає сьогодні Олександр Тіт, вони бачили рідко. Навіть води не вистачало: доводилося розтоплювати сніг… Такі-от гіркі реалії. До того ж служили вони незмінно майже сім місяців.
Володимир був гранатометником. У лютому 2015 року під час одного із боїв він отримав осколкове поранення в ногу. Вщент розбили і його гранатомет… Потерпілому надали лише першу медичну допомогу. І все. Ні в який лікувальний заклад його не направляли… Рана заживала сама. І тільки після повернення додому він проходив реабілітацію в Рівненському госпіталі вже у квітні. Якщо ж про повернення в Сновидовичі, то воно було таким самим гірким, як і служба. Рідні розповідають, що Володимира і Олександра привезли до Харкова, з якого вони змушені були добиратися самотужки, тобто без грошей. З Божою і людською поміччю брати дісталися до рідного порогу.  А вдома звичне сільське життя. Володя, як зазначалося попереду, в квітні проходив лікування у обласному госпіталі. А під зиму він знову почав почуватися зле. Цього разу про себе дало знати армійське «харчування». У чоловіка відкрилася кровотеча. Під час обстеження у нього виявили виразку дванадцятипалої кишки. Він пройшов курс лікування у Рокитнівській ЦРЛ. Кажуть, стан здоров’я Володимира покращився, він став бадьоріший, веселіший. Але, на жаль, не надовго…
Він помер раптово через відрив тромба 25 грудня 2015 року. 26 грудня Володимира Тіта хоронило все село. Провести його в останню дорогу приїхали представники районної влади, бійці АТО з усієї Рокитнівщини. Йому було лише 35. Як розповідають рідні та близькі покійного, він був світлою, завжди усміхненою людиною. За своєю посмішкою Володя ховав біль, який іноді був нестерпним. Таким він був, таким він залишиться в пам'яті рідних та близьких назавжди.

Валентина Кириловець.