Про те, щоб діти навчалися у сучасних добротних приміщеннях і щоб педагоги їхні були високоосвіченими і висококваліфікованими людьми, мріють всі батьки. І якщо з вчителями вихованцям закладу, про який сьогодні йтиметься, справді пощастило, то за нове приміщення батьки цих дітей моляться повсякчас. Наша публікація про одну з найчисельніших за кількістю учнів шкіл у районі — Рокитнівський начально-виховний комплекс «Школа І-ІІІ ст.-ліцей», відомий донедавна, як аграрний ліцей, або ще більше відомий, як школа №2. Якщо кількома рядками в минуле, то це заклад із понадстолітньою історією. Його називають найпотужнішим навчальним центром, оскільки за час існування школи, освіту в ній здобували діти приблизно із десяти сіл району (Осницька, Лісового, Стариків, Залав’я, Блажова, Дерті, Сновидович, Єльно). Через велику кількість учнів і через брак приміщення навчальний процес тут проходив у дві, а останнім часом майже в три зміни. Однак він тут ніколи не переривався. Окрім усього, був ще й якісним. Керівництво школи у всі часи винаходило різноманітні способи виходу із скрутного становища, використовуючи для навчання приміщення старих панських шкіл, інтернату, добудовувались класні кімнати власними силами. Словом, майже упродовж усього періоду роботи школи тут була проблема із навчальною площею. Проте це не заважало вихованцям закладу під керівництвом мудрих педагогів здобувати призові та переможні місця в конкурсах і олімпіадах, добиватися приголомшуючих результатів в Малій академії наук, проводити досліди, якісно працювати і досягати успіхів у шкільному лісництві, зміцнювати матеріально-технічну базу школи за рахунок годин суспільно-корисної праці. Так, навчально-виховний комплекс жив, розвивався, розбудовувався переважно власними силами. Зокрема, упродовж останніх років на території школи зведено культурно-дозвіллєвий комплекс, переобладнано за допомогою Володимира Цісара під шкільну їдальню та навчальний корпус колишній інтернат, збудовано господарські приміщення та майстерні. У таких-от умовах тут працювали і навчалися упродовж десятиліть. Не скаржилися, не плакалися, а трималися з усіх сил, даючи знання підростаючому поколінню, виховуючи гарних випускників. Але всьому приходить край і межа. Для ліцею села Рокитне вона настала у минулому навчальному році, коли аварійним фахівці визнали приміщення шлакової школи із 14 класних кімнат, розрахованих на 300 навчальних місць. Тоді, рік назад, його закрили, після чого у дві зміни почали навчатися не лише початкові класи, а й середні та старші. Своє незадоволення таким станом справ висловили вчителі, батьки, учні. Адже режим роботи, на який довелося перейти, виявився  незручним, некомфортним і неефективним. Громада села Рокитне неабияк занепокоїлася, однак ні протестів, ні якихось інших популістських методів місцеве населення використовувати не стало. Натомість тут пішли іншим шляхом, цивілізованим, європейським. Після надання дозволу на демонтаж аварійного приміщення громада організувалася. Розчищати територію для новобудови (а саме про нову типову школу для своїх дітей тут мріють) упродовж канікул приходять батьки учнів і навіть дідусі та бабусі. Микола Ражик, який колись сам навчався у закладі, а тепер тут виховуються онуки, зізнався, що  йому неабияк приємно трудитися задля майбутнього дітей. «Все одно я на пенсії і часу маю вдосталь. То чому б і не попрацювати?» — каже чоловік.
На сьогодні до робіт з демонтажу залучено 16  бригад (у ліцеї нараховується 32 навчальні класи, з батьків дітей яких і створено зазначені бригади). Якщо коротко, то вони працюють якісно, добросовісно і безкоштовно. Технікою допомагають три великі підприємства: ПрАТ «Рокитнівський склозавод», ДП «Рокитнівський лісгосп» та ПАТ «Рокитнівський спецкар’єр». Пальним — Рокитнівська сільська рада, а також залученням підприємців села, які надають значну підтримку. Душею і серцем всіх господарських справ у школі є заступник директора ліцею з господарської роботи Федір Гордійчук. На день нашого візиту (роботи тривали 17-й день) було демонтовано добру половину аварійного приміщення. Так дружно тут взялися до роботи, тому що, як зазначалося вище, планують на цьому місці побачити нову красиву школу. Роблять це ще й з метою економії державних коштів, аби все обійшлося без бюрократичної тяганини з документацією на виділення земельної ділянки під забудову. Школу тут мріють побачити в найближчому майбутньому. Це найбільше бажання як теперішнього директора Геннадія Грогуля, так і його попередника — Володимира Близнюка. Зрештою цього вимагають обставини і час, оскільки є стратегія розвитку населеного пункту: в генплан села Рокитне внесено 500 земельних ділянок під забудову. А відповідно зростатиме і народжуваність, тож навчальний заклад європейського зразка, де діти здобуватимуть високі знання і розвиватимуться всебічно, в моєму рідному процвітаючому селі вкрай необхідний.
Валентина Кириловець.
Фото автора.