Знаєте, Іван Тимофійович належить до тих людей, написати про яких з’являється бажання вже при першій зустрічі. Веселий, комунікабельний, позитивний. Енергія від цього чоловіка так і б’є ключем. Опинившись поруч, ти ніби аж купаєшся в його промінні. Як гарно він вміє жартувати, скільки примовок знає! Як гречно поводиться з жінками! І яким є чудовим партнером в танцях! Кілька разів випадало мені бувати з Іваном Тимофійовичем на святкуваннях різних подій у північних селах. І щоразу не без захоплення спостерігала за ним, таким авторитетним у цій місцевості. До чоловіка тут ставляться, як до першої особи. А популярність до людини, як відомо, приходить не лише за вміння триматися в товаристві. Повагу серед оточуючих кожен передусім здобуває своєю діяльністю, професійними якостями. Саме за них і поважають мешканці півночі району Івана Кулакевича. Його тут знають, як головного бухгалтера Березівського сільського споживчого товариства із стажем у кілька десятиліть. Однак, з вашого дозволу, детальніше про роботу чоловіка в ССТ я розповім дещо пізніше. Тепер же хочу повернутися на початок його життєвого шляху і описати інші важливі та цікаві події із біографії Івана Тимофійовича.
Отже, народився герой нашого нарису у селі Глинне. Закінчив місцеву семирічку з гарними оцінками, після якої одразу ж і розпочав своє трудове життя. Упродовж трьох років він, ще зовсім юний, працював звичайним робітником на підприємстві Укрбудліс. Після цього Іван Кулакевич відправився на навчання в Сарненське ремісниче училище, в якому здобув спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю. Після цього він повернувся у рідне село і продовжив трудову діяльність, тільки вже в іншій сфері.Молодого дипломованого фахівця тоді призначили мотористом пересувки. Якщо простою мовою, то возив наш Іван Тимофійович у далекі п’ятидесяті минулого століття по селах кіно. Каже, вантажили на віз, запряжений волами, апаратуру і їхали в клуби Познані, Березова, а також рідного Глинного крутити кіно. Рідше вони бували і в Дубному та Познані. А в той період, знаєте, чого варті були люди, які привозили в село таке благо цивілізації! На них чекали з нетерпінням, до їхнього приїзду рахували трохи не години. Особливо на хлопців-кіношників чекали дівчата. «Мабуть, вони вас дуже любили?» — запитую у свого співрозмовника. «І любили, і чекали, і в кожному селі дівчина була, — відповідає він з посмішкою. — На мою долю випало возити селами кіно всього лиш чотири місяці до армії: з травня по вересень. І то було найвеселіше літо мого життя. Романтика, зміна обстановки, калим, гарні обіди. До цього я був собі худорлявий хлопчина, а за літо 59-ого змужнів, поправився і на осінь пішов в армію».
Військову службу Іван Тимофійович проходив у Коростені. Коли він приїхав у відпустку, то ближче познайомився з дівчиною із свого села, яку був приглянув собі ще до армії. А коли повернувся з війська, то одружився з нею через півроку. У цей час він обіймав посаду завклуба. Нова робота йому неабияк подобалася. Чоловік любив організовувати з молоддю різні концерти, готувати вистави, з якими глиннівські аматори їздили виступати і в інші населенні пункти. Вечорами він грав на гармоні у рідному клубі (оволодів цим мистецтвом ще в школі, інструмент купив за журавлину), хлопці та дівчата приходили на танці. Пізніше за кошти від концертів Іван Тимофійович придбав для свого закладу культури радіолу. Отож, щоразу перед початком кінофільму мав можливість поставити платівку із красивою класичною мелодією…
Через два роки, у 1964-ому, він знову змінив трудову діяльність. То і був початок його великого шляху в кооперації. Після тримісячних курсів у Рівненському кооперативному училищі (пізніше закінчив кооперативний технікум) Івана Тимофійовича призначили плановиком-економістом Березівського сільського споживчого товариства. Через дванадцять років йому довірили посаду головного бухгалтера ССТ. Був період, коли Іван Тимофійович очолював споживче товариство. Але згодом повернувся на попередню посаду, яку обіймає по цей час. Нинішнього квітня виповнюється рівно п’ятдесят, як Іван Тимофійович поєднав свою долю із Березівським ССТ. За півстоліття у чоловіка такий вже досвід роботи, що, каже, напевно, і з зав’язаними очима її виконував би. Сьогодні спеціальність батька освоює і  донька Івана Кулакевича, яка навчається на відмінно у Рівненському кооперативному технікумі. Тож, є у головного бухгалтера Березівського сільського споживчого товариства гідна зміна. Кажуть, коли діти ідуть стопами батьків, значить вони на генетичному рівні успадкували любов до їх професії. Будемо вважати, що це і є той самий випадок.
А доповнити свою розповідь хочеться тим, що наш Іван Тимо-фійович — багатодітний батько і багатодітний дід. Сьогодні у нього по-справжньому, по-глинівському, підростає 12 онуків. Є вже й правнук. По-справжньому, по-глиннівському, він і хазяйнує. Тримають з дружиною чимале господарство, мають коника. Обробляють багато поля. Дуже любить Іван Тимофійович обходити свої городи та сінокоси, радіє, коли гарно родить, коли густа трава. А у вихідні та свята чоловік завжди йде до храму. У рідній глиннівській церкві Різдва Пресвятої Богородиці він — староста і півчий. Отож, немає в нього у ці дні інших занять та захоплень, окрім духовних. Близькі ж, знайомі та друзі завжди раді бачити Івана Тимофійовича на різних сімейних подіях. Він же для них душа товариства, з ним радісно, комфортно і світло.
Валентина Кириловець.
Фото із сімейного альбому.