Наша Велика Перемога

Цієї весни Людство відзначатиме чергову, ювілейну дату падіння нацизму. 8 і 9 травня минає 70 років від часу, коли страшна війна в Європі нарешті закінчилась. Сьогодні нам важко уявити, якою великою була радість цілих народів в ті дні далекого 1945 року. Адже мільйони людей не один рік чекали завершення війни, чекали миру і тиші в своїх домівках. Втім, наші дідусі та бабусі і не хотіли б, щоб ми колись пережили такі горе і радість як вони в часи воєнного лихоліття. Нашим обов’язком є пам’ять. Якщо молоді покоління забувають трагедії минулого, вони можуть повторитись, і повторюються, на жаль.
Це свято навіки пов’язане із сумом, адже разом із перемогою, ми згадуємо і мільйони людей, які стали жертвами нацизму. Убиті в боях воїни, загиблі цивільні під руїнами своїх домівок, замучені голодом і тортурами військовополонені, замордовані в газових камерах концтаборів Освенцима, Майданека, Бухенвальда та ін. і ще мільйони людей, які постраждали від гітлеризму в різних куточках планети Земля.
У радянські часи День Перемоги асоціювався серед багатьох наших співвітчизників як свято перемоги СРСР над нацистським режимом, і мало згадувалось, що не лише Радянський Союз боровся проти коричневого лиха. Через політичні обставини якось не прийнято було згадувати про інші держави, які теж воювали, і втрачали на полях боїв своїх громадян. Можливо, сьогодні настав час сказати про це більше?
Першою країною, що стала до боротьби з нацизмом була Польська Республіка. Саме Військо Польське першим в Європі вступило в бої з Вермахтом, даючи історії зразки героїзму, зокрема, під час оборони Вестерплатте і Варшави. До речі, в польській армії в ті часи служили і українці, які билися з ворогом Людства пліч-о-пліч з поляками, євреями, литовцями, білорусами, та представниками інших національностей. Потім були битви в Західній Європі та на Балканах. Армії Бельгії, Норвегії, Франції, Югославії, Греції, та інших країн хоч і потерпіли поразку, проте вони не здалися без бою на милість ворога, і завдали йому певних втрат.
Завоювавши більшу половину Європи, Гітлер рушив на Радянський Союз. І тоді наша багатостраждальна Україна теж прийняла на себе удар нацизму. Саме наша країна, а також Білорусь та західна частина Росії, мабуть, найбільше потерпіли внаслідок тієї війни. Можливо, тому для нас та війна настільки особиста, настільки пекуча і незабутня, бо торкнулась вона практично кожного, відібравши рідних. І тягнулась для нас довгих майже чотири роки. Хтось скаже, мовляв, тому ми так мало згадуємо інших учасників Другої світової, адже, наприклад, в США чи у Великобританії не палали хати, і по їхній землі не їздили танки із свастикою. Що ж, можливо й так, хоча Лондон теж не один рік страждав від авіанальотів Люфтваффе. Але на мою думку, не варто зациклюватись лише на собі. Так, ми постраждали дуже сильно, і ніхто не сміє цього заперечувати, історія цьому доказ. Але ми були не самі в цьому горі поразок і радості перемог. Сотні тисяч американців і британців загинули в Європі та Північній Африці, представники інших народів теж. Антинацистські Рухи Опору майже в усіх країнах Європи не давали спокою гітлерівцям. В Італії партизани боролись проти фашизму, який часто плутають з німецьким націонал-соціалізмом…
Назва цієї статті «Наша Велика Перемога» не говорить про виняткову роль певного народу чи країни у Другій світовій війні. Вона говорить про спільну перемогу Людства над нацистською політичною ідеологією, багато народів нашої планети долучились до цієї боротьби, в тому числі і представники німецької нації, бо й там були люди, які не погоджувались із злом і змагались з ним. У ці весняні дні, нехай кожен з нас згадає своїх рідних, і про інших людей, яких забрала та далека війна. Ми повинні пам’ятати про них, бо вони боролись і гинули не за держави і вождів, не за території і політичні режими, а за те, щоб їхні нащадки могли жити в мирі, і ніколи не знати такого великого лиха, яке довелось пережити їм.

Артур ЯЦУК.