Революції гідності присвячується

Майдан… це, мабуть, для мене найприємніше слово, це – найкраща мить життя. Мить, довжиною в якихось неповні два місяці, з якими не порівняти попередні «бесцельно прожитые годы».
Я пам’ятаю тебе, Майдане, та й забути тебе не в змозі. Я пам’ятаю твої міцні барикади, які, зі своїми побратимами вимощували на Шовкошитній, Інститутській та й на Хрещатику теж.
Ніяка западлота: ні беркутівці, ні миршаві «тітушки» не здолали їх, бо це були не столичні барикади, не українські, врешті-решт, це були, я б сказав, і не європейські, а світові барикади, які були побудовані і далеким Мозамбіком, і Канадою, і найвіддаленішою від нас Австралією, і могутніми США …
Майдан – це тривожні, безсонні ночі його охоронців, це сотні смертей його найпалкіших прихильників. Українці, грузини, вірмени, та й росіяни теж, віддали – найцінніше, що дав їм Господь – життя, щоб Україна стала справжньою європейською, багатою, і дійсно незалежною державою, про яку мріяли мільйони українців та небайдужих до її долі людей.
Майдан переміг… А чи раді ми, радий я результатам цієї перемоги?  Чи нинішні порядки у державі відстоювали ми на Майдані? Післямайданівські правителі втягли у борги моїх майбутніх  пра-пра-правнуків, злиденне життя холодних і голодних батьків, дідусів, яких шокували своїми, зі стелі взятими тарифами за комунпослуги. Можливо, ми уже в Європі, бо в нас вищі від європейських ціни на паливо, продукти, газ, які вже зашкалюють можливі межі?
Хіба для того переміг Майдан, щоб путінські екстремісти без жодного пострілу пройшли Кримом, а нині відшматували частину Донбасу, проливаючи кров наших патріотів?
Майдан переміг… Кому потрібна твоя перемога, Майдане? Таке питання досить часто ставлять мені люди, та й сам я його частенько ставлю і собі та даю ствердну відповідь, що гуртом довести, що ми є народ, що ми є нація, що спільними зусиллями здолаємо будь-якого деспота-тирана, хай навіть з мільйонною охороною, сотнями, тисячами обпатраних беркутів, соколів, грифів та й стерв’ятників також, бо ми є народ, як писав Павло Григорович Тичина: «… якого правди сила ніким звойована ще не була…». Народ, який здолає будь-якого супостата, який дорвався до владних крісел і не важливо яких – районних обласних чи столичних.
 Майдан переміг… З нагоди його другої річниці 20-го листопада в районному будинку культури відбулось урочисте засідання, яке відкрив голова РДА Микола Кушнір. Головне не те, що він голова, а те, що він затятий майданівець, що він власними зусиллями допомагав вижити Майдану. Коротенько нагадавши присутнім історичні події, пан Микола нагородив почесними відзнаками адміністрації рокитнівських майданівців, які охороняли, стояли на першій барикаді по вул. Інститутській. До речі, це була не перша за рахунком, це була перша і найвідповідальніша барикада, охорона якої покладалася на рівненський «Удар». Скільки годин довелось мені охороняти її підрахувати тяжко, але вона неодноразово була об’єктом нападів беркутівців та «тітушок», але переможеною так і не була.
…Потім виступив голова районної ради Григорій Мініч, який теж в дусі Майдану виступив перед рокитнівчанами, вручив такі ж відзнаки учасникам революції Гідності від Рокитнівської районної ради. Друга річниця... Вона поєднала у собі і свято перемоги, і скорботу за загиблими, тому зі сцени будинку культури звучали патріотичні пісні майстрів нашої культури і поминальний метроном. А опісля, незважаючи на холодний, нудний осінній дощ відбулося богослужіння біля стели пам’яті Небесної Сотні, яке провів настоятель Свято-Володимирського храму УПЦ КП отець Андрій та покладання квітів до підніжжя стели.  
Біля входу до районного культурного закладу розмістились два стенди – «Мій Майдан» та фотовиставка робіт Миколи Кирильчука, присвячена цій знаменній даті «На Майдані революція іде». Де кожен зміг побачити у світлинах участь наших земляків в усіх подіях у столиці, які вдалось зафіксувати автору своїм стареньким «Фуджі», котрий кийком хотів розбити беркутівець під час протестної акції біля приміщення Печерського суду. Ціною розбиття власної голови, його вдалося врятувати і надати вам, шановні читачі, на огляд близько трьох тисяч знімків, зафіксованих моїм вцілілим фотоапаратом.
Спонсорську допомогу надали депутати Рівненської обласної ради Віктор Охремчук, Анатолій Петрук в організації фотовиставки «Мій Майдан», яка нині розміщується в приміщенні райради-адміністрації. Прийдіть, подивіться, оцініть!

Василь КИРМИК,
учасник Майдану.