Радіаційна загроза нікуди не ділася

В країні триває неоголошена війна, соціально-економічне становище вкрай напружене. На фоні цих негараздів якось відійшла в тінь тема Чорнобиля, котра ще цілі століття буде актуальною в Україні.
Незважаючи на різні політичні, економічні та воєнні катаклізми, влада повинна знаходити можливості, аби підтримувати фінансово різні чорнобильські програми, контролювати радіаційну ситуацію в районах, які постраждали внаслідок найбільшої за всю історію людства техногенної катастрофи, бути уважною до людей, які ціною власного здоров’я, а часто і життя, закрили вбивче жерло аварійного реактора.
Тридцять літ минуло з того часу, сумний ювілей, і перспектива для оптимізму виглядає дуже туманною. Зі слів завідувача Рокитнівським  районним лабораторним  відділенням Сарненського міжрайонного відділу лабораторних досліджень ДУ «Рівненський обласний лабораторний центр держсанепідслужби України» Володимира Шуляка, очолюване ним відділення має можливість лише відстежувати потужність експозиційної дози гама-випромінювання в контрольній точці, розташованій на території відділення. На щастя, ця доза в межах норми і занепокоєння не викликає. Проте цього замало, необхідні системні комплексні обстеження забруднених територій, стан здоров’я людей, які на них проживають, дослідження зразків продуктів харчування місцевого виробництва на наявність радіонуклідів та багато інших заходів. Проте районна радіологічна лабораторія не функціонує з 2013 року, майже вп’ятеро скорочено штат працівників районної санепідслужби, відсутні повірені прилади для лабораторних досліджень А радіаційна загроза нікуди не ділася. На забруднених територіях району проживають тисячі дітей, негативний вплив на їхні організми радіонуклідів достатньо не вивчений, є лише теоретичні розрахунки. Яким буде майбутнє цих дітей?
Вряди-годи цікавляться життям людей на забруднених територіях району фахівці Greenpeace Research Laboratories, та й то, швидше з науковою метою, ніж бажанням та можливістю чимось допомогти. На території України представництво цієї поважної міжнародної організації відсутнє, найближче знаходиться у Москві.
Тож, як гласить відомий афоризм часів брежнєвського застою, рятування потопаючих – справа рук самих потопаючих. Попри всю його абсурдність, доля істини тут присутня. Сусіди-білоруси, наприклад, які мають набагато скромніші економічні можливості, давно і остаточно вирішили свої чорнобильські питання власними силами, без валютних кредитів та міжнародної допомоги.

Леонід ІЩУК.