Схилили голови в скорботі…

85 років всепоглинаючого часу минуло від часу безпрецедентного за масштабами та наслідками в історії людства штучного Голодомору 1932-1933 років, організованого, спланованого і цинічно  реалізованого більшовицькою (російською) владою. Чого хотіли цим досягнути кати українського народу? А того, чого й зараз – зламати, підкорити і поставити на коліна, паралізувати волю до незалежності, залякати, знищити фізично і духовно, перетворити на безсловесних рабів. Не вдалося, і не вдасться ніколи!
Вся свідома Україна, незважаючи на вісім з половиною десятиліть, котрі минули з тієї трагічної в історії нашого народу пори, і досі оплакує невинно закатованих більшовицьким режимом земляків, адже голодна смерть не минула тоді практично жодної української родини. Протягом 1932-1933 років голодом було замордовано від чотирьох до семи, а за окремими підрахунками – до десяти мільйонів українців. Пам’ять про них і досі болісно стукає у наші серця – не зачерствіємо душами, не забудемо, не простимо!
Як завжди, велелюдно було напередодні чергової річниці цієї національної трагедії біля пам’ятного знака жертвам радянського Голодомору у Рокитному по вулиці Руслана Дубовця. У п’ятницю, 23 листопада, на 16-у годину вечора на жалобний мітинг сюди зійшлися сотні рокитнівчан різного віку, різних професій, різних вподобань, а також представники влади та православного духовенства Рокитного. Звучав національний Гімн України, проголошувалися патріотичні промови не забувати свого минулого, аби така трагедія не могла повторитися у майбутньому. Відбулося також поминальне богослужіння за невинно убієнними тоталітарним комуністичним режимом, яке провів настоятель Свято-Троїцького храму отець Борис. Учасники мітингу вшанували пам’ять жертв Голодомору хвилиною мовчання, запалили свічки пам’яті, поклали квіти до підніжжя пам’ятного знака. Пам’ять людська не згасає…
Леонід ІЩУК.
 Фото автора.