«Зроніть сльозу і хай не гасне свічка…»

Пам’ять – нескінченна книга, в якій закарбовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок нашої історії написано криваво-чорним кольором. Голодомор 1932-1933 років… Це було не стихійне лихо, а свідомо підготований і цинічно реалізований комуністичною владою акт геноциду, метою якого було фізичне винищення і остаточне упокорення українського народу.
Тодішня влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Масове голодування розпочалося у січні 1932 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вимирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало 25 тисяч чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини 17. Голод, за різними підрахунками, забрав протягом 1932-1933 років до 10 мільйонів українців. Остаточна цифра замордованих голодом людей не відома і не буде встановлена ніколи.
Тому пам’ять людська і після 86 років, які минули з того страшного часу, і досі ятриться біллю, страждає, закликає нинішнє покоління до милосердя та пильності – цього не повинно повторитися ніколи.
В комплексі заходів відзначення 86 роковин Голодомору по всій Україні мітинг пам’яті його жертв відбувся 22 листопада і у Рокитному біля монумента по вулиці Р. Дубовця. Незважаючи на мінусову температуру та пронизливий вітер, на це пам’ятне місце зійшлося багато рокитнівчан різного віку та роду занять, представники вади. Звучав Державний Гімн, під чіткий ритм метронома у хвилинній скорботі учасники мітингу схилили свої голови у мовчанні перед пам’яттю безвинно загиблих, запалили свічки. З проникливою промовою до земляків виступив виконувач обов’язків голови райдержадміністрації Олексій Берташ, в якій закликав пам’ятати нашу історію і робити все для того, щоб повторення трагічного минулого було неможливим. Настоятель Свято-Троїцького храму отець Борис провів поминальне богослужіння і виголосив повчальну християнську проповідь. Учасники заходу поклали житні колоски, квіти та запалили лампадки біля підніжжя монумента жертвам Голодомору. Пам’ять людська не згасає…
Степан ТЕРЕЩУК.
Фото Леоніда ІЩУКА.