Перемога, свята Перемога...

Найближчими днями Україна і весь цивілізований світ відзначатимуть 75-річчя з дня перемоги СРСР і країн антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні над нацистською Німеччиною, яка в особі Гітлера і його злочинного воєнного режиму несла поневолення, рабство, страждання і смерть народам планети.
Дорогою ціною заплатило людство за перемогу над нацизмом і знищення його людиноненависницької ідеології. Особливо великих людських і матеріальних втрат зазнали народи колишнього СРСР, на які обрушилася вся військова могутність добре налагодженої гітлерівської воєнної машини. У ці страшні роки всі стали на боротьбу з ворогом – хто зі зброєю в руках на передовій, хто в партизанських загонах у тилу ворога, хто біля заводських верстатів, які виготовляли зброю для фронту. Найактуальнішим у ті часи було гасло «Все для фронту, все для перемоги!».
Страхітливих наслідків зазнала у цій війні Україна, яка втратила у боях і від воєнних злигоднів близько 10 мільйонів людських життів. 7 мільйонів українців боролися на фронтах, кожний другий з них не повернувся у свою сім’ю, а кожний другий з тих, що повернулися, залишилися інвалідами. Ворогом знищено було 10500 українських заводів і фабрик, зруйновано 27900 колгоспів, 872 радгоспи, 1300 машино-тракторних станцій, постраждала практично вся інфраструктура життєдіяльності України. 
Проте українці були справжніми воїнами і героями у боях. 300 генералів-українців командували дивізіями, корпусами, арміями і фронтами. 2500 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них 35 – двічі, а 1 – тричі (льотчик-винищувач Іван Кожедуб). А скільки десятків тисяч наших земляків були нагороджені бойовими орденами та медалями не знає, мабуть, і всезнаюча статистика. І серед них – сотні наших земляків-рокитнівчан, які зі зброєю в руках кували велику перемогу на фронтах та в партизанських загонах у тилу ворога. Про них багато і правдиво написав у свій час, на жаль, покійний нині учасник бойових дій партизан Андрій Гречко.
Є нам чим пишатися, але дуже прикро, що сусіди-росіяни, які і досі називають нас братами, намагаються присвоїти перемогу лише собі, не визнаючи не тільки внесок у неї країн антигітлерівської коаліції, які озброювали, годували, зодягали, взували радянську армію та ще й другий фронт відкривали, а й народів колишнього СРСР. А нинішній лідер цих сусідів, не червоніючи, заявив, що Росія і без України перемогла б гітлеризм. Ось так, не більше, і не менше! Це плювок в обличчя нашим героям-ветеранам, всьому українському народу. 
Проте Бог йому суддя. Ми не будемо влаштовувати показових штурмів фанерних рейхстагів, не будемо називати себе «великими, могучими и непобедимыми», проводити гучних воєнних парадів, чіпляти на себе, як це роблять вони, георгіївські стрічки (виготовлені, до речі, на замовлення у Китаї), а відзначимо День пам’яті і примирення, як цивілізовані європейці – зі скорботою за загиблими, вшануванням ратного подвигу героїв, глибокою вдячністю нашим ветеранам війни і праці. Нам є кого згадати і кому вклонитися у цей знаменний день, адже найстрашніша в історії людства війна торкнулася тією чи іншою мірою кожного з нас.
Леонід ІЩУК.