Яке воно, життя у прифронтовій смузі

Цей матеріал, точніше листа, до редакції районної газети надіслала наша землячка, заслужений вчитель України Ніна Богданець (Масовець), яка на сьогодні присвятила Донеччині вже 35 років життя. Статтю за її підписом ми друкуємо не вперше. З-під пера Ніни Іванівни вийшов, зокрема матеріал про наших хлопців, які загинули під Волновахою у травні 2014-ого: Леоніда Озеранчука та Віталія Маринича. Тож, сьогодні пропонуємо вашій увазі, дорогі читачі, наступну статтю Ніни Богданець, в якій вона розповідає про життя у прифронтовій смузі.

З великим нетерпінням чекаю кожного наступного виходу «Новин Рокитнівщини». Майже в усіх номерах друкуються матеріали про допомогу рокитнівчан нашій армії, яка в нелегкій боротьбі відстоює рубежі України у Донецькій та Луганській областях.
Думаю, моїм землякам буде цікаво дізнатися про місцевість, де воюють наші солдати, про людей, які тут живуть. Бо із скупих інформаційних повідомлень важко уявити реальну картину тієї трагедії, що сталася і триває на Донбасі.
Невелике місто Волноваха, в якому я живу і працюю вже 35 років, розташоване посередині між Маріуполем і Донецьком. Мешкають тут прості люди різних професій із  середнім достатком. Брали участь у дострокових виборах Президента України, голосували за кандидата від «Блоку Петра Порошенка» Дмитра Лубінця. І він став депутатом Верховної Ради України. Місто Волноваха не було під контролем незаконних формувань і веде свій проукраїнський курс життя. Хоча багато його мешканців виступають за ДНР.
Протягом останніх чотирьох місяців життя мирних людей Волновахи стало суцільним випробуванням на стійкість, терпимість і мужність. Майже три місяці не було води. Влітку до Волновахи почали прибувати біженці з Іловайська, Донецька, Авдіївки, Горлівки. Це ті люди, які не змогли через брак грошей виїхати в інші області. Вони поселялися скрізь, навіть у покинутих хатах в селах району. Бідні переселенці втікали від воєнних дій в літньому одязі. А коли прийшла осінь, то сотням людей не було куди повертатися. Їхні житла були знищені в результаті артилерійських обстрілів.
А на початку вересня до Волновахи зайшло кілька тисяч військових: солдати Збройних Сил Укрїни, Національної гвардії  та бійці батальйонів «Черкаси», «Київ-2» і «Полтавщина». Та ще безліч військової техніки. Навіть малі діти розрізняють тепер, що таке БТР чи БМП. Морально важко було спочатку звикнути до постійного гуркоту, що лунав вулицями нашого міста, до величезної кількості солдат, які ходять із зброєю в магазини, аптеки, на базар, пошту, банки. Нічого не прикрашаючи, скажу, що боляче дивитися на вояків, коли з першими морозами вони ще ходили в літній формі, взуті в кросівки, чи в гумові чоботи. Час іде, і ось солдати, подружившись з місцевими, особливо в селах, стали своїми, рідними людьми. Життя є життя, тому й не дивно, коли стали відомі випадки одруження українських вояків з волноваськими дівчатами.
Нестерпним виявилося становище для мешканців Волновахи, коли до міста почали масово їхати люди з окупованих бойовиками міст, де припинили виплачувати пенсії і зупинилася робота державних установ.
Упродовж останнього місяця спостерігаємо черги сотень людей у Пенсійному фонді, біля банкоматів, у касах автостанцій.
Важко всім. Невеликій центральній районній лікарні доводиться приймати поранених бійців, а ще багато солдатів потрапляють на лікарняні ліжка з «мирними» захворюваннями: запаленням легенів, бронхітами, панкреатитами, виразками шлунка тощо.
Усе це можна стерпіти, змиритися, зрозуміти. Та дуже важко звикнути до артилерійських обстрілів, які лунають під Волновахою і Маріуполем.
Ходимо на роботу з почуттям постійної небезпеки, страху в душі, вдома знаходимося з думкою «а куди бігти, якщо почнеться…» Бачимо, як над головами летять «Гради», здригаємося від вибухів. У таких умовах працюють усі установи: в посиленому режимі трудяться вчителі, у рази збільшений обсяг роботи виконують працівники банків, пошти, Пенсійного фонду, залізничного вокзалу. Немає нарікань у людей на ситуацію, що склалася. Немає паніки, коли починаються обстріли. Є в цих простих мужніх людей віра: віра в те, що Українська земля залишиться єдиною для всіх хліборобів: і Заходу, і Сходу, що армія не допустить просування бойовиків у глиб України і настане такий довгожданий мир на Донбасі.

Ніна Богданець,
місто Волноваха Донецької області.