НОВИЙ НАСТАВНИК У СЕЛІ

Приймаючи священний сан, священик добре розуміє – може статись так, що його  переведуть. І куди Господь веде того чи іншого священика, які йому готує випробування – питання не здорового глузду, а волі Божої. І він повинен  підкоритись такому рішенню вищого духовенства, навіть коли з часом вдалось згуртувати навколо себе паству, яка переживає, навіть коли його переводять в інше село, а коли вже в інший район…
Звичайно, це болісний момент як для самого священика, його родини, так і для всіх парафіян, які віднайшли в ньому свого друга, порадника, духовного наставника. Нам, мирянам, це складно зрозуміти, тому що ми судимо мирськими мірками, та  згодом людина звикає до змін, навіть коли доводиться залишати в минулому часточку своєї душі.
Час змінює все, що оточує нас. Так сталось і в житті прихожан  Свято Хресто-Воздвиженського храму в селі Сновидовичі. Здається, не встигли зарубцюватись душевні рани за втратою настоятеля цього храму покійного протоієрея Григорія, а ми вже душею потягнулись до виконуючого обов’язки протоієрея Сергія.
То була страшна втрата для всіх прихожан, але щира посмішка отця Сергія, його повчальні проповіді та настанови зцілювали людські душі і вони потягнулись до нього так, як колись потягнулись до покійного отця Григорія.
Аж раптом селом пролетіла звістка про призначення настоятелем Свято Хресто-Воздвиженського храму нового священика.
Здається, звістка і радісна, бо церква отримує свого наставника, але водночас і болісна, бо нам, прихожанам, знову доведеться розпрощатись із часточкою душі, якою заволодів вже протоієрей Сергій. Тим більше, що йому було не легко, адже довелось закінчувати розпочату ще отцем Григорієм роботу навколо церкви та готуватись до храмового свята.
Але 21 листопада ми чекали з нетерпінням. Ми всі з хвилюванням спостерігали за появою в нашому храмі нового наставника, вдивлялись в його очі, які він сором’язливо ховав, опускаючи погляд долу. Але та щира посмішка, з якою отець Василій вийшов до своїх парафіян, підкорила кожного.
Він говорив про свої враження від церкви, від села, від людей, а всі жадібно ловили його кожне слово, бо недавнє горе, нарешті заставило нас цінувати те, яку велику роль у житті людини відіграє духовний наставник.
– Священик, як військовий, – розпочав свою розповідь отець Василій, – куди його пошлють, туди він і повинен їхати. Але я дуже радий, що був переведений саме в такий храм, який є пам’яткою архітектури. Тут дійсно відчувається дух Божий, адже він пережив цілу низку історичних подій…
А потім з його вуст лунало ще багато гарних слів про саме село, про гостинність його жителів і про те, що він обов’язково допоможе кожному християнину йти по шляху православної віри і самому бути прикладом для інших у вірі в Бога.
Побажаємо отцю Василію гідно нести подвиг священства, проявляти послух до священноначалія та бути добрим прикладом для пастви.
Від імені всіх прихожан Свято Хресто-Воздвиженського храму с. Сновидовичі, Людмила Масовець.