Осницький Свято-Троїцький храм… Він височіє над самою дорогою. Супроводжує щодня незліченну кількість подорожуючих, що поспішають чи то на роботу до найближчих населених пунктів, чи у справах до обласного центру. Він спонукає проїжджих до роздумів.Скликає парафіян до спільної молитви. І кожного, хто переступає його поріг, вражає незвичайною красою…

«Наче на небі перебуваю я нині», — промовив, увійшовши до Осницької церкви, в день її освячення, 26 серпня, митрополит Сарненський і Поліський Анатолій. Ці слова, як повідав далі владика, належать послам  князя Володимира. Вони були сказані після того, як посли в час запровадження християнства у  Київській Русі повернулися із Візантії. На запитання князя про враження від тамтешніх храмів, вони відповіли, що наче побували на небі. Таке-от славетне порівняння, яке засвідчує про велич місцевої святині з її архітектурною довершеністю, божественним розписом у візантійському стилі  та дивовижним іконостасом.

Готуючись до торжества, прихожани прикрасили свою церкву квітами, заквітчали до неї дорогу,  одягли і самі, і дітей своїх у вишиванки, які зустріли дорогого гостя хлібом-сіллю, щирим словом. Благословивши дітей, владика привітав настоятеля церкви протоієрея Йосипа та мирян з воістину знаменною подією і розпочав святкове Богослужіння. Хочу вам зізнатися, дорогі читачі, що це було надзвичайно благоговійне Богослужіння, під час якого звершилося освячення храму і престолу.  Читалися молитви над іконостасом та розписом. А особисто для отця Йосипа в знак найвищої винагороди підносилася «Отче наш» перед відкритими царськими вратами. А  далі була проповідь митрополита Анатолія, божественна проповідь, перед якою затамували подих не лише ми, грішні люди, а, мабуть, і самі ангели схилили голови. У ній високопреосвященніший згадав про сумний час, в який відбувається освячення. Зазначив, що сьогодні усі зібралися в спільній молитві, в якій єднаються між собою люди, небо із землею, мертві із живими. Подякував за створення храму отцю Йосипу, жителям Осницька — за глибоку віру, труди та велику жертовність. Адже хтось із матерів, як сказав владика, можливо, відривав гроші від дітей. Але водночас ця мати жертвувала заради своєї матері і заради дочки, і заради невістки, і заради всього роду, щоб зійшла на нього Божа благодать. І завдяки такій-от жертовності та завдяки мудрому керівництву духовного наставника церква сьогодні, як наречена, покрила голову фатою. Віднині у освяченому храмі здійснюватимуться таїнства хрещення і причастя, закриватиме священик останню сторінку життя людини і благословлятиме подружні пари на продовження роду. Молитиметься тут син за батька, а батько за діда і прадіда, бо служитиме храм для багатьох поколінь.

«Іще одна лампада засвітилася сьогодні на небі. Сіятиме святиня своїми золотими куполами. Дивитимуться на них приїжджі і знатимуть, що живуть у цьому селі православні люди», — завершив свою проповідь владика. І була вона такою хвилюючою та щемливою, що не мали миряни змоги стримувати сліз. Не стримував їх і отець Йосип, бо в такі хвилини плаче сама душа... Він дякував жертводавцям села за будівництво святині. Дякував митрополиту Сарненському і Поліському Анатолію за труди, за освячення церкви, за взаєморозуміння із священиками і за те, що владика, як мудрий керманич, веде свою велику громаду до Царства Небесного. Отець Йосип бажав високопреосвященнішому многая і благая літ. Цього ж бажали своїм співом і хористи храму. Їм владика висловив окрему подяку, зазначивши, що був вражений та зачарований голосами півчих. Із щиросердною подякою за мудрі настанови, за непосильну працю, за кожну покладену цеглинку звернулися під час торжества до свого священнослужителя прихожани Осницької церкви.

Відбулася під час свята і церемонія нагородження. Митрополит Сарненський і Поліський вручив грамоту всій православній громаді, яка спільно і дружно крок за кроком, день за днем звершувала будівництво святині.

На завершення високопреосвященніший висловив бажання зробити знімки на згадку із церковним хором, священством Рокитнівщини, а також з усіма мирянами. Отримавши благословення владики, люди розійшлися селом, несучи у свої домівки Божу благодать, душевну радість, мир та добро…

Валентина Кириловець.

Фото автора.