Головна » 2014»Січень»13 » Треба радіти життю і дякувати Богу за все, що маємо
10:27
Треба радіти життю і дякувати Богу за все, що маємо
Сучасна молодь нарікає на життя. Хоче великі зарплати, більше розважальних закладів і щоб, не дай Боже, не довелося тяжко працювати. А чи завжди так було? Згадаймо минуле… Хутір… У Просі та Олександра народилася дівчинка Уляна, потім Шура та Маня. Коли Мані було три місяці мама несподівано померла. Уляні було 9 років. Батько одружився вдруге. Взяв жінку з дитиною і на світ з’явились ще три доньки. Це були важкі роки війни і про школу найстаршій із сестер не доводилось навіть мріяти. Багатодітній родині потрібна була її постійна допомога. З 12 років Уляна вже працювала на заводі, вантажила цеглу, заготовляла дрова і навіть не замислювалася, що вона ще дитина. Тяжка робота за мізерні кошти продовжувалася на фермі. Незабаром вийшла заміж. В Уляни та Кузьми народився син Віктор (мій тато), а рівно через рік донечка Ніна (на фото). Життя було тяжке. Дружина виховувала дітей, займалась домашнім господарством, чоловік працював шофером. У 1958 році побудували маленьку хатинку в смт Рокитне. Усякого траплялося в її житті. Уляна працювала і прибиральницею в Рокитнівському ЛГЗ, а після тяжкої операції і в магазині, звідки пішла на заслужений відпочинок. Уляна – моя рідна бабуся. Коли я була маленька, часто в неї гостювала на вихідних. І попри багато роботи вона знаходила час для двох внуків. Їй доводилось слухати наші пісні на столі, дивитися танці, терпіти зачіски ще й покласти в ліжко біля себе, щоб не замерзли. Дождала бабуся вже двох правнуків (моїх діток). І час наче не минув. Вона зовсім не змінилася. Далі продовжує господарювати і тепер навчає вже їх. Скільки пам’ятаю, для неї рух — це життя. Досі веде господарство, вирощує городину і дуже любить доглядати за квітами на клумбі. Раненько топить піч, пече млинці при полум’ї з яєчнею. А ще недавно ткала рушники і вишивала їх. Уляна Олександрівна Бунько у дні Різдва Христового святкує 80-річчя. За все своє прожите життя вона ніде не відпочивала і не розважалась, достатку не мала, завжди тяжко працювала, ніколи ні на що не скаржилась. Вона вважає що життя, на яке нарікає молодь, сьогодні набагато легше і різноманітніше. А ми, не знаючи справжніх складнощів, які були колись, не вміємо цінувати усі переваги теперішнього життя. Бабуся Уляна нині почувається щасливою, бо має внуків, правнуків. Завжди посміхається, говорить коротко і мудро, щохвилини чекає нас в гості. Вчить нас працювати, бути людяними, радіти життю і дякувати Богу за все, що маємо. На жаль, у швидкому ритмі життя мало часу приділяємо своїм рідним, мало навідуємось, мало говоримо ніжних і добрих слів. А вони так чекають, що хтось загляне до них, обізветься словом, приділить трішки уваги чи просто зателефонує. Уляна Олександрівна – найдорожча, наймиліша, найдобріша моя бабуся, яку ми дуже любимо і хочемо бачити її поряд з нами ще багато-багато років. Ольга Кузьмич, смт Рокитне.
Сучасна молодь нарікає на життя. Хоче великі зарплати, більше розважальних закладів і щоб, не дай Боже, не довелося тяжко працювати. А чи завжди так було? Згадаймо минуле…
