До нашої редакції звернулися батьки та дружини військовослужбовців, які проходять службу на сході України. Вони скаржаться, що солдати не забезпечені належним захисним спорядженням: бронежилетами, касками, не мають вдосталь їжі, одягу, взуття. Аналогічні заяви вони адресували і на ім’я обласного та районного комісарів, і на районне керівництво. Щоб досконало вивчити ситуацію та завезти вже закуплені бронежилети голова районної ради Руслан Дубовець на понеділок, 2 червня, запланував поїздку на Рівненський полігон. Однак, напередодні в суботу плани кардинально змінились. Стало відомо, що місце перебування наших військовослужбовців з години на годину може змінитися. Тож, голова районної ради вирішив не гаяти часу і вже в неділю зранку машина з бронежилетами виїхала в напрямку Рівного. Похмура погода і пусті дороги вихідного дня дозволили нам швидко дістатися місця призначення. Обстановка на полігоні чітко вказувала на серйозність становища. Військові палатки «чмихали» димом, у кожній з них для обігріву горіла «буржуйка».
Нас зустріли наші хлопці з 51 бригади, які тут проходять підготовку ще з 10 квітня. Олександр та Сергій Нестерчуки з Карпилівки передали вітання рідним, Валерій Несенчук — малолітнім синам та дружині на Буду. Хвилюється він за здоров’я меншого 1,5-річного Арсена, у якого запалення легень. Дасть Бог, і тато-переможець повернеться до своїх хлопців та навчить їх бути справжніми синами неньки-України.

Передали вітання батькам, а також братам і сестрам військовослужбовці батальйону територіальної оборони, а саме: Юрій Кузьмич з с. Глинне (снайпер) та Ігор Дем’янчук з с. Біловіж (гранатометник). Обидва пішли служити до лав Збройних Сил України добровольцями, прагнучи захистити свою країну і рідний народ від чужинців-терористів. На Ігоря вдома чекає 10-річний син.
Руслан Дубовець, вручаючи солдатам бронежилети, цікавився у хлопців нагальними потребами та реальним становищем у війську. Спілкувався він і з їхнім керівництвом. Командир батальйону територіальної оборони, полковник Олександр Цись повідомив, що підготовка ведеться, вимоги до бійців дуже високі: «Сьогодні наше завдання зробити з хлопців висококласних бійців. Навантаження великі, але й солдати працюють відповідально і тренуються з великою охотою. Всього у моєму батальйоні 250 добровольців. Приємно, що керівництво Рокитнівського району цікавиться долею своїх хлопців. Це перший керівник з нашої області, який особисто приїхав вивчити проблеми військових». Інший польовий командир зазначив, що проблема Української армії сьогодні — це здоров’я наших людей, бо із 1000 солдат менше 300 можуть тримати зброю… Бронежилети, які ми привезли, армійського зразка, саме такі використовують у Збройних Силах України, тож це для війсково-службовців суттєва підтримка і допомога.
Юрія Бугайчука з Кисорич ми застали на вокзалі в Костополі. Старшина роти, а саме таке сьогодні звання у Юрія, передав вітання рідним, а особливо дружині-студентці та 3-річній донечці-красуні Христинці. Він також просив зв’язатися з його товаришем з Кисорич, зенітником Віктором Попковим, щоб і йому обов’язково передали бронежилет. Як з’ясувалося пізніше, цього ж дня у Юрія був день народження. Сподіваємось, ми зробили йому хоч і несподіваний, але вкрай необхідний подарунок. Пообіцяв Бугайчук, при першій же нагоді поговорити і з Кисорицьким сільським головою, оскільки більшість голів сільських рад практично забули про своїх людей.
Жителі району навпаки, не жаліють ні власного часу, ні грошей, вони активно здають кошти на придбання бронежилетів. Проблеми військових нам відомі, адже армію розграбовували упродовж 20-ти років, але ситуацію треба змінювати. Окрім бронежилетів, як зазначив Руслан Олександрович, наші солдати потребують й іншої амуніції, тож продовжується збір коштів для потреб військовослужбовців, щоб якомога швидше забезпечити їх усім найнеобхіднішим. Є серед жителів Рокитнівщини ті, хто готовий, незважаючи на власні проблеми, допомагати своїм землякам. Серед них Сновидовицький сільський голова Віктор Охремчук, приватні підприємці Ігор Костецький та Юрій Бричка, а також Іван Бедей, Олександр Павлюк, Ганна Ковальчук, Тетяна Ничипорчук, начальник УПСЗН РДА Мирослава Киркова. Усі разом, спільно з районним керівництвом шукають шляхи вирішення назрілих проблем, а вони сьогодні дуже і дуже складні.

Не буде армії — не буде й нас

2 червня, з самого ранку, машина з активістами із Рокитнівщини: Ігорем Костецьким, Віктором Охремчуком,  Ганною Ковальчук та Павлом Ражиком виїхала на Широколанівський полігон Миколаївської області. Дорогою до місця призначення було закуплено ще 25 бронежелетів у місті Києві (саме така кількість солдатів з району, за нашою інформацією, перебувала на той час на зазначеному полігоні).

До військової частини ми прибули надвечір того ж дня, де зустрілися з військовим комісаром Рокитнівського району Володимиром Зайцевим та кількома військовослужбовцями. Розшукати всіх — виявилося завданням непростим. З проханням посприяти у цьому робоча група звернулася як до воєнкома, так і до самих хлопців. Час зустрічі із солдатами призначили на ранок 3 червня, оскільки привезені бронежелети хотілося передати особисто в руки кожному. А на такі ретельні пошуки, як розумієте, потрібно хоча б кілька годин. І якими ж були наші враження, радість та подив, коли у зазначений час на полігоні нас чекали 22 рокитнівських бійці. Які ж ваші діти молодці, дорогі матері району! У тому, що вони зібралися в такій кількості, заслуга передусім їх самих. По приїзду наша робоча група запропонувала солдатам, з якими мала можливість зустрітися одразу (Сергій Лопуга, Євгеній Ражик), список усіх військових, що несли службу на Широколанівському полігоні. До ранку хлопці розшукали своїх земляків через знайомих, а також через зазначені телефони — і вони зорганізувалися. Якщо я скажу, що хлопці зустріли нас привітно і з радісними вигуками, то скажу неправду. У когось в очах був глибокий смуток, хтось висловлював претензії, хтось слушні зауваження стосовно того, що по відношенню до них не виконують обіцяних умов. Ми сприймали усе з розумінням, пояснювали, що приїхали не лише з бронежилетами, а й з метою з’ясувати непорозуміння, про розв’язання яких поклопотати згодом перед військовим керівництвом. І районним активістам, схоже,  вдалося переконати бійців. У ході спілкування у них з’явилася довіра до приїжджих земляків. Отож, коли перейшли до процедури вручення бронежилетів, їх наші солдати приймали з бійцівським духом і настроєм. Видавали кожному персонально за списком і під розписку. А ще з домовленістю, що у випадку повернення додому вони передаватимуть свою власність новопризваним із Рокитнівщини, також під розписку. Старшим у цьому завданні призначили Миколу Карповця із Познані. Під свою особисту відповідальність Микола взяв і таке завдання, як розшукати ще трьох рокитнівських солдат і  передати їм привезені бронежилети.
Отримавши засоби захисту, хлопці одразу опорядилися належним чином і ми зробили знімки напам’ять. Під час фотосесії хтось із солдат дістав із кишені прапор України — і пронизав нас наскрізь своїм патріотизмом. З їхніх розмов і настрою ми зрозуміли також те, що незважаючи ні на що хлопці готові захищати країну.
Прощаючись, ми бажали, щоб військові дії швидше закінчилися і щоб усі вони повернулися додому. За це тепер ми молимося з усіма рідними і близькими людьми наших воїнів, яким вони передають вітання і низький уклін. Дорогою додому Микола Карповець відзвітував у телефонному режимі, що передав своїм солдатам-землякам три бронежилети, які залишалися. Отже, тепер усі військовослужбовці із Рокитнівщини на Широколанівському полігоні в належній амуніції. Хоча, звичайно,  було б краще, якби вона їм не пригодилася, але все ж береженого, як кажуть, і Бог береже.
При всьому хочеться висловити свої враження про Українську армію. Як зазначили чоловіки із нашої робочої групи, вони сподівалися її побачити у гіршому стані. На полігоні багато військової техніки, у тому числі і нової, військовослужбовці у формі, проходять навчання. Словом, армія, хоч і дуже повільними темпами, піднімається із руїн. Провідна роль у цьому напрямку, на думку багатьох, належить військовому керівництву, а воно, на жаль, не має на сьогодні відповідного авторитету…
Завершити  матеріал хотілося б подякою всім небайдужим рокитнівчанам, які після трагічних подій 22 травня об’єдналися, зорганізувалися, упродовж тижня зібрали необхідну суму (понад 100 тис. грн і продовжують збирати) закупили в необхідній кількості військову амуніцію і передали її особисто в руки рокитнівським бійцям. А саме таке рішення і було прийнято  під час оперативної наради 27 травня, про яку йшлося у нашому попередньому номері. Особливу подяку хочеться висловити тим, кому довірили організувати і очолити цю благородну справу, людям воістину авторитетним, порядним і відповідальним.
Сьогодні також друкуємо список військово-службовців Широколанівського полігону, які отримали бронежилети: Кисорець Іван Петрович, Дробуш Сергій Федорович, Мигловець Віктор Миколайович, Жуковський Мирослав Андрійович, Шульга Андрій Миколайович, Лесковець Юрій Максимович, Карповець Микола Олександрович, Лопуга Сергій Васильович, Ражик Євгеній Павлович, Сорока Сергій Володимирович, Кравець Олександр Васильович, Кулакевич Олександр Анатолійович, Сукало Богдан Петрович, Бричка Петро Володимирович, Борисовець Олександр Юрійович, Жежук Сергій Іванович, Кулакевич Станіслав Андрійович, Кушнір Анатолій Петрович, Кибукевич Олександр Левкович, Сорока Олег Анатолійович, Бричка Едуард Олександрович, Білець Петро Васильович, Туренко Анатолій Іванович, Ковальчук Костянтин Олександрович, Коханевич Петро Васильович.
Зустріли тут і Руслана Гончаренка, який 22 травня отримав вогнепальне поранення ноги. До нас він вийшов із медичної частини, тож, рідні і близькі, не переживайте, допомогу йому надають.
Михайло Тіт і Михайло Левченко сьогодні несуть службу у селищі Волноваха. М. Тіта з нетерпінням вдома чекають батьки та брат-інвалід, а М. Левченка — дружина і місячна донечка.
Господь бачить наше горе, яке змушує синів і чоловіків залишати свої сім’ї, рідних і близьких людей, щоб захистити від чужинців Батьківщину. З нами правда і з нами Бог.
Наталія Лозян,
Валентина Кириловець.
Фото авторів.