Пам’ятаємо, любимо...

Руслана Дубовця проводжала уся Рокитнівщина

Вістка про смерть молодого мера райцентру швидко облетіла Рівненщину. 49-річного Рокитнівського селищного голову приїхали, прийшли провести в останню дорогу рідні, близькі, друзі, знайомі… З ним прощалася уся Рокитнівщина, керівництво області та району, люди, які з ним спілкувалися, просили допомогу чи надавали з ним її іншим, усі, хто розділяв його прагнення зробити наш край кращим, полегшити життя нашим людям.
Рокитнівщина проводжала батька, чоловіка, сина, брата, племінника, дядька… Чуйний, люблячий Руслан Дубовець завжди з ніжністю говорив про своїх близьких. Він жив разом з ними спільним життям: «хворів» разом з ними їхніми хворобами, переймався їхніми турботами, щиро радів їхнім успіхам, хвилювався за маму, піклувався про сестер, любив дружину… Та особливо Руслан Олександрович тішився першим успіхам донечки Орисі… Більше ніколи дворічну дівчинку не піднімуть високо «до небес» сильні татові руки… Більше ніколи він не дасть доброї і своєчасної поради старшому сину Максиму…
Рокитнівщина проводжала надійного товариша, відданого друга. Руслан Дубовець був чесним, добрим і мудрим. Ніхто не зможе забути його вміння розрадити, допомогти, підтримати…
Рокитнівщина проводжала розсудливого керівника, доброго господаря, вмілого організатора, а також життєрадісну, щиру, відкриту Людину. Руслан Олександрович за короткий час головування в районній раді, селищній раді зумів зробити дуже багато, але найбільше його досягнення – це вміння згуртувати людей. Він завжди допомагав нужденним і робив це так, що й іншим хотілося долучитися до цієї благородної справи. Руслан Дубовець рятував, допомагав, виручав… Ми ж не змогли врятувати його.
2 лютого сотні людей у морі квітів, під національними прапорами проводжали Руслана Олександровича Дубовця в останню дорогу. Сумне небо ось-ось збиралося заплакати, але сльози не переставали капати з очей тих, хто ішов за ним.
Востаннє громада Рокитного попрощалася зі своїм мером біля стін селищної ради. Його щедрість, безвідмовність, готовність прийти на допомогу ніколи не забудуть жителі нашого краю.
Багатолюдна процесія також зупинилася біля пам’ятної стели героїв Небесної Сотні та воїнів, полеглих під час бойових дій на сході нашої країни. Востаннє голова РДА Микола Кушнір висловив перед Русланом Дубовцем промову, згадавши про його вагомі досягнення, про те, як багато йому вдалося зробити. Востаннє учасники АТО попрощались зі своїм волонтером, спонсором, рятівником і другом. Юрій Бугайчук розповів про свою зустріч з Русланом Олександровичем перед потягом, який мав їхати на схід. Він відзначив людяність, жертовність, кмітливість Руслана Олександровича. Завершив свій виступ молодий воїн словами: «Слава Україні!», а натовп підхопив: «Героям слава!»
Відчинені ворота величного Свято-Троїцького храму вели в інший вимір нашого життя. Святі отці відслужили заупокійну службу. Рідні, близькі, друзі, знайомі востаннє попрощалися з Русланом Дубовцем.
Сумне небо освітило ясне сонечко і тяжкий шлях під спів церковного хору та щебет пташок проліг до місця останнього спочинку. Вдячні воїни АТО несли на руках тіло свого однодумця від рідної домівки до кладовища. Непоправна втрата тяжким болем наповнила наші серця. Але пам’ять про Руслана Олександровича Дубовця залишиться у наших душах навіки. Пом’янімо його теплим словом і щирою молитвою. Хай спочиває у Царстві Небеснім…
Наталія ЛОЗЯН.
Фото Леоніда ІЩУКА.