Більшість подій нашого життя непередбачувані. А якщо ближче до істини, то і ціле життя. Збагнула це черговий раз, під час зустрічі із теперішнім військово-службовцем і давнім своїм знайомим Віталієм Берташем. Зараз, після травми ноги під час артилерійського обстрілу в зоні АТО та лікування у Дніпропетровському й Одеському госпіталях, Віталій перебуває на реабілітації вдома (проживає в Масевичах). Мені, як і всім сьогодні, дуже важливо було побачитися та поспілкуватися з людиною із гарячої точки нашої країни, щоб довідатися з перших уст, бодай, крихту правди…

На зустріч з Віталієм завітала до його домівки. Щойно ступила у двір, запитала про те, чи думав він колись, що я братиму у нього інтерв’ю. А він мені запитанням на запитання: «А хіба я думав колись, що буду на війні?». А й справді, чи думали ми підлітками про війну в Україні? Звісно, ні. Про неї ніхто й гадки не мав ще донедавна…

Віталія Берташа мобілізували до Збройних Сил України 25 березня цього року. Першу підготовку чоловік пройшов на Половецькому полігоні, що поблизу Білої Церкви у відомій згодом 72 мобілізованій бригаді. Після цього були навчання на Житомирському полігоні упродовж місяця, а далі відпустка, з якої нашого Віталія відкликали у травні. «Ми завантажили свою техніку, — розповідає мій знайомий, механік-водій БМП, — і нас відправили у Запорізьку область, а вже звідти на блок-пости на схід країни». На початку червня він став бійцем новосформованої роти, підпорядкованої погранвійськам, а відтоді і учасником бойових дій. Командував ротою відомий підполковник Ігор Момот, на сьогодні вже загиблий… Далі було просування уздовж кордону: Андріївка, Маринівка, Должанськ, Краснопартизанськ. А коли дійшли до Ізварина, Віталій отримав травму ноги під час артилерійського обстрілу. Нашого земляка доставили в Дніпропетровський військовий госпіталь, а  звідти перевели в Одесу. Упродовж останніх тижнів він перебуває у реабілітаційній відпустці за місцем проживання, після якої, як військовозобов’язаний, повернеться у військову частину.

Як налаштований Віталій Берташ на повернення в зону АТО? Хочу вам сказати, дуже патріотично. І це без всякого пафосу. «Тут, вдома, — говорить він, — мене часто запитують: чому там нічого не можуть зробити? А хто ж зробить? На наші плечі лягло випробування і ми маємо довести, що ми чогось варті, що ми — повноцінна нація. І якщо хтось каже, що не піде воювати на схід, а буде захищати свою область, як доведеться, то він помиляється. Схід — це також Україна. І ми там стоїмо тому, щоб терористи не прийшли сюди, бо якщо їх не зупинити там, вони будуть тут. Дуже шкода, що наші хлопці і чоловіки не розуміють цього, що уникають військового обов’язку, їдучи на заробітки, або за допомогою фіктивних довідок. На службу йде набагато менша кількість, ніж мобілізується. А коли ти знаходишся на бойовій позиції або на блок-посту, все-таки краще, коли чисельність особового складу не 100 чоловік, а 1000. Коли нас більше — ми сила. Тож, задумайтесь над цим, земляки, бо найголовніше сьогодні — захистити країну».

… Дуже хочеться її захистити і зберегти. Тож, поможи нам, Боже.

Валентина

Кириловець.