Неоголошена війна триває. Яка ж вона жахлива! Яка кровопролитна! Скільки життів забрала… І скількох понівечила…

Продовжують, на жаль, надходити вісті про поранених і в наш район. Вкінці серпня цей список поповнився ще двома бійцями, серед яких Сергій Лопуга із Сновидович та Володимир Довгаль із Борового.

Сергій Лопуга виконує свій військовий обов’язок в зоні антитерористичної операції з червня місяця. Він — водій автомобіля ЗІЛ-131. Під час одного із нещодавніх боїв в машину Сергія потрапив снаряд. Так як наш боєць завжди їздив із відчиненими дверима, його в цей момент викинуло хвилею і він, дякувати Богові, залишився живий. Правда, отримав серйозні поранення (розірване вухо і контузію), в результаті яких не чує на одне вухо. В даний час наш земляк перебуває у Дніпропетровському військовому госпіталі. Із районного Благодійного рахунку на  лікування Сергія виділено 200 доларів США і передано його дружині.

Володимир Довгаль із Борового несе військовий обов’язок в зоні антитерористичної операції водієм БТРа в танковій роті. Як розповідає мати військовослужбовця Ніна Миколаївна, холодними ночами бійці спали в бронетранспортері, в який одного разу влучив снаряд і він загорівся. Хтось із солдатів, вибираючись із техніки, загинув, хтось отримав тяжкі поранення. Серед останніх наш Володимир Довгаль. У хлопця перебита рука і повністю роздроблений ліктьовий суглоб. Поранення потребує тривалого і дороговартісного лікування. Донедавна наш земляк перебував у головному Київському госпіталі. Днями його відправили на лікування в Німеччину. Мама Володі з вдячністю відгукується про жителів столиці, які провідували її сина, приносили харчі, молилися за здоров’я.  Ніна Миколаївна також вдячна своїм родичам, співробітникам (працює техпрацівником у Борівській ЗОШ), всім небайдужим жителям села, які підтримали морально і матеріально. Першого вересня з матір’ю пораненого військовослужбовця зустрілися і наші громадські активісти Ганна Ковальчук та Віктор Охремчук, які передали їй на лікування сина 200 доларів США. «У мене в душі глибока осінь ще з ранньої весни, — зізнається жінка. — Володя — наймолодший із чотирьох моїх дітей. Дуже трудолюбивий, дбайливий, добрий. Дякувати Богу, що він залишився живий. Проте, як-то шкода, що так постраждав…» 

Нам усім шкода наших хлопців, а найбільше, звісно, матерям. Так хочеться, щоб швидше усе скінчилося. Так хочеться миру і спокою вже в найближчому часі, вже тепер…

Валентина Кириловець.

Фото автора.