Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2020 » Листопад » 13 » Духовність
11:07
Духовність

Люблячий Господь хоче допомогти нам

Часто ми живемо так, ніби ніколи не помремо, а помираємо так, ніби й не жили.

Бувають моменти у житті, коли просто не знаєш, що робити далі, коли розуміючи, що навкруги стільки можливостей, ти просто не можеш обрати свою. У голові рояться тисячі запитань, і ти шукаєш відповіді на них у книгах, на сайтах, різних розсилках, якими майорить Інтернет. І ти розумієш, що всі відповіді у тебе вже є, просто не вистачає мужності залишитись на одинці та розібратись з собою, зрозуміти, які власне переконання, міфи, страхи, що глибоко засіли у наших думках, не дозволяють зробити вибір і просто, не зважаючи на різні умовності, жити так, як вчить Біблія.

Я хочу розповісти історію знайомства, яке особливим чином змінило життя однієї людини. Це історія знайомства цієї людини з Богом.

Він народився і ріс в інтелігентній родині. Мати – інженер, а батько – державний службовець. З раннього дитинства він був оточений турботою та увагою батьків. Вони дуже любили його і прагнули віддати все, на що були здатні. Його водили в музеї, театри, він ніколи не заздрив іншим дітям, тому що був одягнений, взутий, у нього були іграшки не гірші, ніж в інших. У дитинстві ніколи не чув у своїй родині ні про Бога, ні про диявола. Вулиця вчила іншому: жорстокості, хитрості, спритності, брехні. З’явилися свої кумири – ті, з кого хотілося брати приклад, бути схожим на них. В 11 років він почав палити, грати в карти, пропадати в підвалах, де вони збиралися. Він швидко навчився лукавити, батьки мало про що здогадувалися; потрапляючи, додому, він одягав маску нормальної дитини. Він рано почав дорослішати, те, що для багатьох його однолітків здавалося забороненим, недосяжним, для нього було давно пройденим етапом.

У 14 років він почав красти, потрапивши до  компанії, де почався його слизький шлях. Був серед них і старший товариш, який вже був знайомий з законом. Легкість, з якою вони здійснювали крадіжки, зухвалість і безкарність запаморочили йому голову. Легкі гроші, свавілля п’янили, він твердо зробив свій вибір – якою дорогою йому йти. У тому іншому, “легальному” житті, він закінчив школу і вступив до технікуму. Саме там і відбулося його перше знайомство з наркотиком. Товариш запропонував йому покурити “трави” і йому сподобалося. Тоді він ще не знав, що диявол може зробити дуже гарну рекламу свого товару.

Це був 1994 р., до цього часу він вже шукав нових шляхів у криміналі. Крадіжки вже не приваблювали його. Афери, шахрайство – ось що вабило, більше грошей – більший “авторитет”. Грошей вистачало і легкі наркотики стали як рідні. До того часу всі, з ким він спілкувався, курили “траву”. Він і не помітив, що сам курить по 5 разів на день, але тоді він твердо вірив у те, що сам “господар становища”, в цьому він переконував і батьків, які вже знали про його захоплення.

У 1995 р. його і кращого друга вигнали із технікуму за те, що він порізав одного хлопця. Накурившись “трави”, вони вдвох зчепилися із сімома студентами, бо ті зробили їм зауваження про їхню поведінку. Далі були коледж, інститут, але це в “легальному” житті, а в цьому, головному… У тому ж 1995 р. він вперше спробував героїн, ні, він ніколи не взяв би в руки шприц (так він думав), тому що він бачив, на що перетворилися його друзі, які кололися опіумом. Наркоманів він вважав “останніми собаками”, адже “я не такий, я не колюсь, я нюхаю героїн”. Вважаючи себе господарем становища, він дозволяв собі все. Грошей вистачало, і понеслося: клуби, дискотеки, ресторани – “кокаїн”, “амфетамін”, “екстазі”, “героїн” – все це він вживав, і нічого не було, чого б він не пробував.

Свій день народження, 19 років, у 1996 р. він зустрічав вже в глухій системі на героїні, хоча, як і раніше, думав, що контролює становище. Одного разу вранці він прокинувся і зрозумів, що тепер він – така ж “собака” на ланцюгу, як і його друзі-наркомани, і в нього є господар – НАРКОТИК. Почалися перші наївні спроби позбутися своїми силами. Тиждень, місяць, і знову голка. Батьки, дізнавшись про його проблему, не шкодували ні часу, ні сил, ні коштів.

...Вони перепробували багато чого, але, на жаль, його “господар” не відпускав його надовго. До цього часу він вже зрозумів, що йде війна, де він один на один, і його супротивник – наркотик, але він сильніший за нього. Він думав, що рятівних рецептів не існує і єдине спасіння – сама смерть, а вилікуватися – це взагалі “мрії відрубаної голови”. За ці роки він так втомився від такого життя, від нього залишилася тінь тієї людини, яка вважала себе господарем становища. Були стерті всі принципи, поняття – не залишилося нічого такого, через що він не переступив би заради дози наркотику.

У 1999 р. немов зірвався з ланцюга. Він втратив останні зв'язки з нормальним життям: його вигнали з роботи, з навчання, з дому. Він крав з дому, у своїх; будь-які методи йшли в хід, доза дійшла до того, що на один укол “героїну” потрібно було 40 доларів по 2 рази на день. Він вже не міг дістати такі гроші, тому коловся “опіумом”, і став схожий на живий труп, вже на цій землі він жив, якщо не в пеклі, то, принаймні, в його околицях...

Останній рік він просто існував від “варіння” до уколу. Він переїхав в інше маленьке місто, де було легше колотися, став схожий на тварину, не мився місяцями, ходив у будь-чому, тільки доза цікавила його. Передозування стали звичайною справою, але він чомусь завжди залишався живим. Одного разу він позаздрив одному наркоману, який помер у нього на очах, і лише з тієї причини, що він уже мертвий, а йому ще потрібно мучитися. Він шукав смерті, але не знаходив. Його тіло гнило, виразки були і на руках, і на ногах – він був живою “руїною”, хоча йому було лише 22 роки...

Саме в цей період гіркого розчарування, коли останні надії були втрачені, він випадково дізнався про людей, які були наркоманами, а зараз ведуть нормальний спосіб життя. Він не повірив цьому; за своє життя йому не зустрічався жоден колишній наркоман – хоча він знав дуже багатьох. Дуже захотів поговорити з цими людьми. Віри не було, але майнув вогник надії. Дуже добре йому запам'яталася та дивовижна зустріч; він побачив людей, в яких важко було впізнати колишніх наркоманів. Вони розповідали йому про те, що Бог реальний і те, що навіть він не самотній, і Бог любить його, і хоче допомогти йому, головне – його щире бажання отримати свободу від наркотиків. Як важко було на серці, його роздерта душа не могла повірити у все це. Хоча диявол відчайдушно не хотів відпускати його, але він зробив перший крок. Почав молитися, читати Біблію. Коли він розгорнув її вперше, він нічого не зрозумів, але поступово очі його, з Божою допомогою, відкривалися. Вже на третій день ясно побачив, що Бог чує його, повернувся сон і апетит, через тиждень почали затягуватися рани – все це відбувалося без втручання людей і ліків, тільки молитви його та його нових віруючих друзів і священнослужителя.

Одного разу, відкривши Біблію, він прочитав про Ісуса Христа, Божого Сина, такі слова: “Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними” (Ін. 8: 36).

До цього часу він вже близько місяця не коловся, став схожий на нормальну людину; ці слова приголомшили його, він зрозумів, що через них Бог говорить до нього. Він добре запам’ятав цей момент, коли прийняв рішення віддати своє життя Богові, він впав на коліна і молився із щирим серцем, просив у Нього прощення за своє минуле життя, він просив, щоб Спаситель звільнив його від гріха.

Нині він вже 7 років не вживає наркотиків, не веде паразитичний спосіб життя. Нині важко повірити, що він пережив це страхіття. Шукаючи ліки від наркотиків, він знайшов нове життя. Все, що за роки залежності вкрали у нього наркотики, Бог повернув і примножив: прекрасні стосунки з родиною, з друзями, радість, мету у житті. Господь дав йому прекрасну дружину і чудових синів. У посланні апостола Павла до коринфян є такі слова: “Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода” (2 Кор. 3: 17). Це його улюблений вірш, бо пережив це у своєму житті. Зараз він не вірить у випадковість, він вірить в Бога.

Я впевнений, що ким би ми не були, люблячий Господь хоче допомогти нам, як колись допоміг цьому чоловікові. Тільки потрібно відкрити своє серце для Бога, Який говорить: “Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною” (Одкр. 3: 20).

Діонісій КАРПОВ.

 

Категорія: Людські долі | Переглядів: 28 | Додав: julia569211jla | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [159]
Огляд новин [199]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [29]
Візьміть до уваги [130]
У світі податків [3]
Релігія [26]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [55]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [126]
Спорт [380]
На часі [73]
Події і Дати [412]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [22]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Листопад 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій