«Документи про Голодомор, які десятиліттями зберігалися у архівах комуністичних спецслужб, багато з них досі недоступні у Москві, переконливо свідчать, що то був геноцид. Ті, хто віддав ці накази, та їх виконавці усвідомлювали, що знищують цивільне населення. Служба безпеки України видала дві книги з усіма наявними у нас документами щодо Голодомору. Ми даємо можливість кожному українцю бачити, що творилося з нашими родичами у нашому не такому далекому минулому. Правда про Голодомор об’єднує Україну. Ми нікого не маємо переконувати. Ми мусимо повертати правдиву історію та об’єднувати країну правдою». У ці листопадові дні в Україні похмуро й холодно. Природа завмирає. Дерева вже повністю скинули з себе ошатне вбрання й здається, що земля протягає до неба покручені з горя руки. Може, то вона просить добра й справедливості для краю, котрий переніс страшні випробування й катастрофи і спрагло жадає щастя своїм дітям? Голодомор 1932-1933 років в Україні — катастрофа світового масштабу. У центрі Європи, у країні, яку називали «житницею Європи», голодною смертю загинуло близько семи мільйонів українських людей, вимерли цілі родини, хутори, села. Це був геноцид українського народу, чітко спланований і проведений тоталітарним сталінським режимом. У цинічний, нелюдський спосіб комуністична влада намагалася завдати смертельного удару селянству як основі української нації, підірвати її сили і назавжди усунути можливість відродження України як незалежної держави. Сталін розв’язав справжню війну проти одного з народів власної імперії. Одночасно зі знищенням селянства здійснювалися репресії проти національної інтелігенції. Були розстріляні або заслані на каторгу десятки тисяч українських поетів, митців, учених, учителів, священиків. Для Сталіна національний рух і селянство були невіддільними. Ще у 1925 році він писав, що «без селянської армії не може бути сильного національного руху». Тому Голодомор 1932-1933 року в Україні розглядався Сталіним як інструмент придушення національного опору. Особливо виразно це проявилося у постанові ЦК ВКП (б) і РНК СРСР «Про хлібозаготівлі на Україні, Північному Кавказі і в Західній області», прийнятому 14 грудня 1932 року. У цьому документі, попри назву, значна увага надається питанням «правильного проведення українізації», що означало, зокрема, ліквідацію українських шкіл на Кубані і масове переслідування української інтелігенції. «Постишев за неповний рік зміцнив владу радянської системи в Україні, ідучи на величезні жертви і мільйони померлих від голоду, знищив загрозливий національний рух на невизначений час». (Зі звіту Генерального консульства Німеччини у Харкові, 26 січня 1934 р.). Голод став зброєю масового знищення українців, на довгі десятиліття порушив їх природний генетичний фонд, призвів не лише до демографічних втрат, а й до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідки Голодомору гостро відчутні до сьогодні. Втілення політики тоталітарного режиму досягло апогею взимку і навесні 1933 року, коли щоденно від голоду гинули десятки тисяч ні в чому невинних людей. Жахіттям Голодомору 1932-1933 року в Україні була надзвичайно велика смертність серед дітей. Середня тривалість життя в Україні у 1933 році складала 4,4 роки для чоловіків та 6,5 років для жінок. У багатьох районах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіло до двох третин учнів. «Шляхом безжальних конфіскацій московський уряд влаштував не те що голод, а повну відсутність будь-яких засобів до існування в українському селі… З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу». (із донесення італійського консула Сержіо Граденіго, Харків, 31 травня 1933 р.). Наслідком трагедії, крім фізичного знищення мільйонів людей, стало руйнування традиційного українського устрою життя на довгі роки. Сьогодні ми робимо дуже важливий крок до власної пам’яті та власного сумління. Українська держава вперше взяла на себе відповідальність за те, щоб питання Голодомору було з’ясоване раз і назавжди. Ми запрошуємо жителів нашого Рокитнівського краю засвітити свічку у своїй оселі — 23 листопада 2013 року на знак пам’яті про тих, хто загинув у 1932-1933 роках.
«Документи про Голодомор, які десятиліттями зберігалися у архівах комуністичних спецслужб, багато з них досі недоступні у Москві, переконливо свідчать, що то був геноцид. Ті, хто віддав ці накази, та їх виконавці усвідомлювали, що знищують цивільне населення. Служба безпеки України видала дві книги з усіма наявними у нас документами щодо Голодомору. Ми даємо можливість кожному українцю бачити, що творилося з нашими родичами у нашому не такому далекому минулому. Правда про Голодомор об’єднує Україну. Ми нікого не маємо переконувати. Ми мусимо повертати правдиву історію та об’єднувати країну правдою». 
