 Велика Вітчизняна війна, здається, така далека, але разом з тим вона така вражаюче близька. В першу чергу для тих людей, які відчули на собі увесь тягар, усі її болі, втрати і надії, які пройшли її дорогами і бездоріжжям до такого омріяного дня Перемоги. І, певна річ, війна далека для тих, хто знає її лише із книжок і кінофільмів. Тому саме для них наша розповідь про воїнів і партизанів, які здійснили безсмертний подвиг в ім’я звільнення рідної землі від німецько-фашистських загарбників.
Першим великим населеним пунктом на Рівненщині було визволено від окупантів селище міського типу Рокитне. Це сталося 6 січня 1944 року. Цього радісного і щасливого дня рокитнівчани не чекали, склавши руки. Вже на початку 1943 року було сформовано з місцевих жителів два партизанські загони — ім. Дзержинського та ім. Котовського, яких очолили І. І. Галицький та П. І. Плесконосов. Місцевий загін ім. Дзержинського вчасно одержав на партизанському аеродромі, що розміщувався на Дубницьких хуторах сусідньої Білорусії, автомати, кулемети, протитанкові рушниці, міномет, боєприпаси та вибухівку, що давало можливість народним месникам вести активні дії проти фашистських загарбників.
Важливим було те, що штаб з’єднання В. А. Бегми поповнив новостворений загін досвідченими партизанами, які очолили штаб загону, роти, відділення народних месників. Серед них були Г. К. Коваленко, І. Г. Шинкар, Г. П. Скумін, А. Г. Гречко, Д. П. Шинкар та інші. Старшиною загону було призначено Гната Павловича Скуміна. На перший погляд посада невисока, але відповідальна. Йому потрібно було забезпечити партизанів продуктами харчування, одягом, взуттям. Шили взуття з вичинених шкір великої рогатої худоби.
Під час окупації в районі діяв підпільний райком партії, райком комсомолу, видавалась партизанська газета «Більшовицька правда» — редактором її був Г. С. Коваленко.
У лісах Рокитнівщини перебували і активно діяли проти окупантів партизанські з’єднання С. А. Ковпака, О. М. Сабурова, В. А. Бегми, загони Д. Т. Узденова та В. М. Яремчука. Вони завдавали дошкульних ударів по гарнізонах німців на залізничних станціях, рейдували по тилах ворога.
Німці трималися у дотах і дзотах лише на залізничних станціях, а всю іншу територію контролювали партизани. Та час розплати наближався. Після форсування радянськими військами Дніпра, визволення столиці України м. Києва, перемоги над ворогом у Корсунь-Шевченківській битві німці спішно відступали на захід.
Понад залізницею Коростень-Сарни наступали, переслідуючи гітлерівців, воїни 143-ої орденів Суворова і Червоного Прапора стрілецької дивізії, якою командував Герой Радянського Союзу генерал-майор М. М. Заїкін. Щоб допомогти воїнам у розгромі окупантів, у грудні 1943 року з’єднання С. А. Ковпака напало на гарнізон німців на залізничній станції Олевськ, де підірвали кілька вагонів з боєприпасами і цистерни з пальним. У той же час народні месники з’єднання В. А. Бегми разом з партизанами загону ім. Дзержинського з боєм зайняло всю північну частину селища Рокитне. На допомогу охоронцям залізниці фашистське командування надіслало бронепоїзд, який безперервно обстрілював з гармат і кулеметів народних месників. Було вбито одного партизана із з’єднання ім. Боженка, яке перебувало в той період недалеко від залізниці Остки-Сновидовичі. Та довго утримуватись на залізничних станціях гітлерівці не могли. Вночі, під прикриттям бронепоїзда, фашисти залишили селище Рокитне. А вранці партизани з цікавістю розглядали танки, гармати, катюші і колони солдатів, що прямували дорогою в напрямку Сарн, переслідуючи відступаючих німців. Народні месники, обвішані зброєю, стояли край дороги в поганому взутті, подертих кожушках, але горді за те, що чесно виконали свій обов’язок у боротьбі з окупантами.
Та цього радісного дня не дочекалися чимало партизанів та підпільників. У боях з окупантами на Рокитнівщині загинули смертю хоробрих командир батальйону із з’єднання О. М. Сабурова Павло Рева, помічник полковника В. А. Бегми Степан Качура, командир глухівського партизанського загону із з’єднання С. А. Ковпака Петро Голуб, іспанський патріот із загону Д. М. Медведева Антоніо Бланко, розвідник із з’єднання В. А. Бегми Петро Юрков, керівник підпільної групи на залізничній станції Остки, черговий станції Григорій Цюра та багато інших.
Понад дві тисячі рокитнівчан брали участь у боях з гітлерівцями на фронті. Їх могили можна побачити на території багатьох країн Європи. Усі вони віддали своє життя, щоб був мир на землі, щоб наші діти ніколи не знали війни.
З перших днів визволення всі жителі району піднялися на відбудову народного господарства. Ратну славу, здобуту воїнами і партизанами в боях за поліський край, вони примножили славою трудовою. Територію району в той час покривали ліси, болота, чагарники. 90 відсотків сільського населення проживало на хуторах. Люди працювали важко, а жили бідно.
А тепер можна лише уявити, скільки довелось затратити коштів і сил, щоб збудувати в районі нові села, школи, лікарні, магазини, шосейні і покриті асфальтом дороги, протягнути лінії електропередач, побудувати сотні кілометрів меліоративних каналів, нових заводів і цехів.
На осушених землях хлібороби щороку одержували високі врожаї зернових, льону, кормових буряків, кукурудзи, сіяних трав, що давало можливість утримувати тисячі голів великої рогатої худоби, свиней, птиці. Найкращі результати праці мали борівські, нетребські, рокитнівські, блажівські хлібороби і тваринники. За самовіддану працю на полях і фермах, у цехах і лісодільницях багатьох трудівників району нагороджено орденами і медалями, а ланковій льонарської ланки з села Блажево Марині Данилівні Мисюкевич присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
За останні роки і десятиліття відбулися зміни в економічному і політичному житі України. Життя в ринкових умовах принесло для простих трудівників безробіття, зниження їх добробуту. На селі колишні родючі землі заростають бур’янами і чагарниками. А земля — це годувальниця сільських і міських трудівників.
28 жовтня 2014 року буде відзначатися 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників. Про це сказано у постанові Верховної Ради України від 21 травня 2013 року №299-VII, де наголошується про проведення в усіх містах та інших населених пунктах святкових заходів із використанням символіки років Великої Вітчизняної війни.
Андрій ГРЕЧКО,
учасник визволення селища Рокитного від німецьких окупантів, полковник у відставці, почесний ветеран України.
На фото: комісар загону ім. Дзержинського, редактор партизанської газети «Більшовицька правда» Григорій Стасович Коваленко.
|
