Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2013 » Грудень » 12 » МЕТА
10:44
МЕТА
— Милості просимо до дому.
Мимо проходив священик Бенедикт. Почувши ці слова, він зупинився й уважно прислухався.
— Дівчино, дозволь запитати, звідки ти.
— З України, отче, — скромно відповіла, зашарівшись, молода красуня з темними оченятами та розкішною косою, що хвилею спадала по спині. Вишневі уста, по-дитячому пухкенькі, стиснулись, а густі вії, опустившись, приховали погляд.
— Скажи, будь ласка, — перейшов священик на українську мову, — з якої ти області, району й села.
— Я з Полісся. З Рівненщини.
Святий отець погладив собі груди з лівого боку, й піт пройняв його чоло.
— Дитино, якщо скажеш, що Рокитнівський район...
— Так, так, отче. Рокитне.
Пастир почав безвільно хапати повітря.
— Дайте, будь ласка, води, — глянув він на руки дівчини, що тримали пляшку з колою.
— Отче, я ж із неї пила.
Тремтячі руки, відкривши пляшку, піднесли її до священикового рота. Отець Бенедикт мовчки ковтнув і кивнув на лавку.
— Сядьмо там.
Дівчина з острахом дивилась, як він, тяжко пересуваючись, дійшов до лавки і сів. Не посмівши сісти біля духовної особи, вона опустилась на одне коліно навпроти нього.
— Сядь, дитино, поряд, — попрохав він.
— Ні, ні отче, так не можна, вибачте.
— Я дозволяю.
Він узяв дівчину за руку і підвів до лавки. Важко дихаючи, зрідка попивав воду і лагідно поглядав на спантеличену дівчину, що нагадала йому рідний край такою прекрасною співучою мовою.
Давно це було, коли він, молоденький пастир, потрапив на фронт — у саме пекло бойових дій. Не міг убити людину, хай навіть і ворога. І тяжко страждав від гвинтівки, яку змусили взяти до рук. Жодного разу не вистрелила ця гвинтівка в його руках, натомість його зрешетили влучно. Він вижив, наперекір тим, що вже не хотіли його брати з поля бою як пораненого й залишили для бригади, яка збирала загиблих. Довгий час провів у госпіталях, які не раз були розбомблені й переїжджали з місця на місце. Таким чином він опинився далеко від рідних місць і своєї країни. Ніде й ніколи не переставав молитись. Навіть у напівсвідомості від нього чули шепіт молитви. Як, коли і яким способом його транспортували, він не знав і не пам'ятав, але опинився за кордоном, в американському військовому шпиталі. Мабуть, хтось помилився, а чи було не до того, щоб з'ясовувати, хто та звідки, але молодий священик цілковито одужав саме там, у невеликому містечку, що в американській зоні окупації. Доля через перевали, моря, війни вела його до великого майбутнього. Ще хлопчиком він вступив у монастир імені Святого Сави. Відчував покликання до служіння Богу, тому не хотів братися до чогось іншого. Перечитував житія святих, сам прагнув стати подвижником. Хоч куди вела життєва дорога, на ній він знаходив святе місце, де відпочивав душею і тілом, а тоді знову виходив на путь істини. Пізнав усі сторони гріховного життя, зазнав їх тілом і серцем. Були образи, насмішки, ненависть, спокуса, голод, митарства й високі нагороди — матеріальні та духовні. Незмінні були тільки Молитва і Віра, які рятували й тішили змученого ченця. Коли нечистий випив із нього всю кров і силу, аж тоді відпустив на волю — помирати. Помолившись востаннє край дороги, що вилась білою смужкою серед пустельного піску, чернець побачив того, що прийшов за ним. Це і був той, що довів його до цієї критичної точки і тепер прийшов по душу.
— Ні! — стрепенувся чернець, — я тебе відчував, але ніколи не бачив. Скажу тобі ще раз: «Ні!!!» Не візьмеш мене ні живого, ні мертвого.
Намагаючись підвестися, він спирався на пісок, що струменів між пальцями, витікав з-під руки і не давав надійної опори.
— Встанеш тоді, як з піску пень виросте, — гучно засміявся прибулець.
— Виросте, я вірю. Господь —  єдиний пан над моєю душею.
Його тіло стало корчитися, звиватися, ноги шукали опору, а руки то здіймалися вгору, то занурювались у розпечений пісок.
— Це наше болото! — крикнув чернець. — У ньому є купина! Зараз знайду її.
Гучний глузливий сміх болюче відлунював у вухах і голові, а священик, наперекір нечистому, вигукував слова молитви і раз у раз волав: «Господи, спаси нас».
Знеможений, при останньому яскравому спалаху свідомості він побачив, як ангел небесний спускається на крилах. Чернець заспокоївся: моя душа там, де він і хотів.
Серед сипучих пісків знайшли його ті, кого він так довго шукав.
І ось ченцеві вже дев'яносто один рік. Мрія побачити свій край — це єдиний гріх, що досі не забувся й хвилює серце.
А сьогодні Бог подарував йому зустріч з дитиною не те що з його краю — з тих місць, де колихала його мати, де вперше маленькі ноженята стали на цю Священну землю — землю вічного поклику до своїх дітей, де б вони не були і ким би не стали. Поклику матері до синів і дочок, яких забрало від неї пізнання Всесильного Світу Цього.
Ніна СМИК.

Категорія: Творчість наших читачів | Переглядів: 301 | Додав: novinyrokytno | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [148]
Огляд новин [191]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [28]
Візьміть до уваги [126]
У світі податків [3]
Релігія [24]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [54]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [125]
Спорт [377]
На часі [70]
Події і Дати [400]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [21]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Грудень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій