Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2015 » Листопад » 26 » Нам пишуть
15:20
Нам пишуть

Діагноз Льви невтішний

У цьому році виповнюється сто років від часу публікації книги П. А. Тутковського «Узбережжя річки Льви».
Нагромаджений матеріал дослідник збирав протягом 1900-1904 років. Значну кількість інформації було зібрано під час геологічних досліджень вздовж новоспорудженої Києво-Ковельської залізничної магістралі, в період виконання завдань Геологічного комітету. Але безпосередньо саму подорож по р. Льва Павло Аполлонович здійснив влітку 1904 р., коли працював над зйомкою північно-східної частини 16-го аркуша Загальної геологічної карти Європейської Росії. З аналізом цієї книги читачі «Новин Рокитнівщини» могли познайомитися в 2008 році прочитавши мій нарис «Слідами Тутковського», тож не буду повторюватись.
«Глухі, дикі, первісні, майже незаймані лісові і болотні хащі, мовчазні і сповнені таємниці охоплюють з усіх боків на величезні віддалі мандрівника, який наважується проникнути в побережжя ріки Льви...». Так загадково починається книга професора Тутковського. Але, яка наша Льва нині, через сторіччя? Слава Богу, ніхто не заважає повторити шлях Павла Аполлоновича, і побачити все своїми очима. Так і робимо. Наприкінці вересня організовуємо з десяток юних туристів і гайда в дорогу. Три доби і 59-кілометровий відрізок шляху за маршрутом: с. Карпилівка – ур. Кам’яний Брід – ур. Горби – с. Старики – с. Осницьк – ур. Кут – с. Сехи – озеро Тухове успішно подоланий. Практично жоден відрізок течії річки Льви у межах Рокитнівського району від нашої уваги не сховався. Тож маємо право на об’єктивні висновки. Але все по-порядку.
Подорож розпочалася з ознайомлення з пам’ятником-валом у вигляді величезного меліоративного плуга, що на північній околиці села Карпилівка. «Покорителям поліської цілини» – викарбувано біля підніжжя постаменту. Думки при спогляданні на пам'ятник розділилися. Одні, так би мовити, «правильні», відчували гордість за наших дідів і батьків, які титанічною працею побороли болота. Інші, більш прагматичні, наводили на запитання: навіщо вони взагалі осушували їх, порушуючи рівновагу у природі? Адже значна площа меліорованих земель нині не обробляється, а ми останніми роками у спекотні літа на повні груди вдихаємо їдкий дим з тліючих торфовищ і черпаємо залишки замутненої води з пересохлих криниць.
Перша письмова згадка про село датується 1629 роком, тобто козацькою добою. У селі навіть є криниця Богдана Хмельницького, а серед місцевих жителів поширене прізвище Козаченко. А ще окрасою Карпилівки є Церква Різдва Пресвятої Богородиці, фундаторами якої були Михайло Симонович, у майбутньому січовий священик «Поліської Січі», Бульба-Боровець – головний меценат будівництва храму та проектувальник Петро Щедрін. Неподалік села насипано курган-могилу провіднику ОУН-УПА на Рокитнівщині Кузьмі Бричці-Черешні, який був вбитий агентами КДБ в жовтні 1951 року. Взагалі необхідно відзначити, що с. Карпилівка є одним з найбільш національно свідомих і патріотично налаштованих населених пунктів Рокитнівщини, що підтверджується багатьма документами та спогадами. За це село неодноразово розплачувалося людською кров’ю. Так, наприклад, у «Хронології волинської трагедії» укладача В. Сергійчука згадується два задокументовані факти, пов’язані з трагічними подіями у селі Карпилівка. У першому випадку це напад у жовтні 1943 р. більшовицького партизанського загону Линькова, за участі поляків, у результаті чого було знищено 270 мирних жителів. 31 жовтня того ж року польський більшовицький загін на чолі з Журом і Якубом зі Старої Гути Людвипільського району в кількості до 400 чоловік пограбував с. Борове, вбивши при цьому 24 і поранивши 4 жителів. Перейшовши до Карпилівки, той же загін спалив там близько 200 хат, убив 164 і поранив 4 українців. Хочеться вірити, що й нині у селі проживають свідки тих подій. Разом з старосільською трагедією та розстрілом євреїв у Рокитному ці події є найбільш кривавими за час II Світової війни на теренах нашого району. Всі повоєнні роки ці трагічні факти зі зрозумілих причин замовчувалися, але що заважає нині жителям села вшанувати своїх убієнних родичів, хоча б у вигляді меморіальної дошки?
Карпилівська школа, як і наша, потерпає від однієї проблеми – двозмінного навчання, а перспективи будівництва нових шкіл поки що досить туманні. Населення в селі стрімко зростає і вже давно перевалило через три тисячі. Можливо, винні у цьому 15 гнізд-сімей білих лелек на території села, які не покладаючи своїх крил приносять все більше немовлят. Чорногузи люблять Карпилівку. До речі, достовірний факт, село входить до п’ятірки сіл Рівненщини з найбільшими колоніями цих птахів. Село розбудовується, багатіє. Добротні будинки і господарка, різноманітні транспортні засоби на великих ошатних дворах є свідченням цього. Варто згадати і про масштаби неоціненної матеріальної допомоги, яку надають карпилівці воїнам АТО. Люди навчилися виживати у такий складний час.
Виходимо на околицю села, вмиваємось кришталевою водою закинутого кар’єру і вперед – до зустрічі зі Львою. Відчуваю, що моя карта-кілометрівка вже безнадійно застаріла, адже з’явились нові грунтівки і ціла система меліоративних каналів. Відразу складно розібратися де річище Льви, адже річка тут давно каналізована. Близько 8 км шляху і ми вже неподалік закинутого лісозаготівельного пункту. Біля нього Льва оживає, з’являється течія з веселими викрутасами, специфічна рослинність, а заплава річки занурюється у лісовий тунель.
Стаємо на привал. Роздивляємось. Спостерігаємо залишки колишнього лісництва, яке занепало, як і все інше з початком Незалежності. Ось, покищо стоїть, але вже похилився, дерев’яний каркас колишньої пилорами, поряд з нею височить велетенська заржавіла цистерна для паливно-мастильних матеріалів, трішки далі занедбане приміщення колишньої контори, і навіть, незмінний супутник всіх лісництв радянської доби, ставок. Правда, весь посмарагдів від ряски, але від того став ще симпатичнішим. Серед заростей, якщо добре придивитися, розпізнається навіть алея зі струнких ялин. Гарне урочище, ідеальне місце для відпочинку, так і заманює, але дорога кличе нас вперед, Ласуємо останніми антонівками, які для нас приберегла багряна осінь, і переходимо бетонованим містком на правий берег Льви. Десь тут у минулому розташовувалося село Рудня-Льва, де проживали переважно польські осадники. На довоєнних польських картах видно, що якраз у цьому місці на Льві було споруджене досить велике водосховище, де працював водяний млин та залізоплавильна кузня. Серед гущавини намагаємось віднайти сліди існування села, але крім дичок нічого не нагледіли. Відрізок часу у майже сімдесят років старанно все поховав. Нагадаю, що село перестало існувати після відплатних акцій українських націоналістів у грудні 1943 року. Така ж доля спіткала Боровські Будки, Окопи, Довгань, хутір Дуброву.
Ширина річища біля Рудні-Льви майже у два рази менша, ніж зафіксовані Гутковським 4,27 м. Правда, необхідно взяти до уваги, фактор цьогорічного посушливого літа. На відрізку Рудня-Льва – Кам’яний брід стало йти веселіше. Ліворуч річка з поодинокими дубами на узбережжі, праворуч сосновий бір, а наші пакети поступово заповнюються боровиками. Долаємо Кам’яну гору. Досить цікаве природне утворення на рівнині з відносною висотою близько 10 м, все пронизане різновеликим камінням. Бачу, що діти вже втомилися, адже за плечима більше 15 км пройденого шляху. Десь має бути вже урочище Кам’яний Брід – місце нашої ночівлі. Але, ось біда, вода у Льві повністю стояча і каламутна. Все зрозуміло, постаралися бобри. Йдемо далі, адже юшку без води не звариш. Десь має бути їхня гребля. Забігаючи вперед, скажу, що ми ще прошкандибали зо п’ять кілометрів і зупинилися за 100 м від бетонованого моста вже на околиці Стариків. І тільки тут видихнули з полегшенням, оскільки почули шум падаючої води. Тим паче, що неподалік є чудове джерело. Отак зубаті друзі дбають про екологію Льви. Для них головне, аби їм було добре. Точнісінько все так, як і в людей.
Вранці посмакувавши смаженими грибами, вирушаємо до урочища Горби – рокитнівського Кам’яного села. Більшість юних туристів тут ніколи не була, тож побачити моренне пасмо могутніх валунів їм буде цікаво. Діти, не довго думаючи, назви їм придумали – «Яйце динозавра», «Зуби дракона», «Скеля звитяги», «Купання бегемотів», тощо. Можемо вже приймати гостей-туристів, залишилося лише виготовити буклет-картосхему. По дорозі до Стариків трішки заблукали, але зате вийшли з пів-сотнею білих грибів. На околиці села нашу увагу привернула велетенська пасіка з різнокольорових рамкових вуликів і вуликів-дуплянок. Я такої в нашому районі не зустрічав ніде.
Як стадо антилоп, стрімко подолали відрізок від Стариків до Дамби. Обмилися прохолодною водою, оглянули кам’яні хрести козацьких часів на могилках, фотографувалися на згадку у відпочинковому комплексі «Захаркове» і ми вже в Осницьку. А тут до Кута вже й рукою подати. По дорозі запам’яталися значні насадження дуба червоного у заплаві річки, досить рідкісного для нашої місцевості, та піщані дюни біля берегів. Взагалі, річка тут надзвичайно мальовнича і все через те, що її мінімально торкнулася рука людини.
Вночі на витривалість проекзаменував нас дощ, але не дуже. Страшенно палахкотіло та гриміло на обрії у стороні Рокитного. Діти хоча й трішки підмокли, але не засмутилися, адже дощі і у нас цього року у великій пошані.
Вранці на одному подиху подолали відстань до Сехів. У селі відвідали церкву Святого Івана Богослова, одну з найдавніших у нашому районі. Коротко поспілкувалися з отцем Анатолієм. На жаль, ніяких документів про будівництво храму не збереглося. За одною версією вона була збудована у 1895 р., за іншою дата її народження 1905 р. Якщо брати до уваги другу дату, то очевидно, що вона постала під керівництвом Олександра Симоновича, адже він був настоятелем храму з 1896 р. по 1908 рік. На подвір’ї церкви навіть похована одна з його доньок – Раїса (1898-1899). Я звернув увагу, що поряд з нею спочиває священик Кулаковський, але без датування народження та смерті на обеліску, та ще й до того ім’я та по-батькові не розібрати. У свій час настоятелем Свято-Успенської церкви с. Рокитне був Петро Іванович Кулаковський (1837-1855). Можливо, це та сама людина, або його родич. Одним словом є над чим працювати місцевим краєзнавцям.
Вивчаю польську довоєнну карту. На східній околиці села розкинувся каскад з шести сполучених між собою ставів панів Шичевських (Сичевських). Від Сехів до Тухового суцільне драговиння у якому петляє Льва. Де тепер поселення Омельно, Лядо, Перестанець, Шичево, Татинне. Як все змінилося за неповні вісімдесят років... Йдемо грушівкою вздовж дамби і гірко усвідомлюємо, що саме тут річка Льва вже померла, є звичайна меліоративна канава, яких на Рокитнівщині сотні кілометрів. Хто міг би колись подумати, що Сехи, які століттями потерпали від кожної стихії, могли б наприкінці цього літа взагалі спопелитися. І лише згуртованість сехівчан, які вмить перекинули свої мотопомпи з бурштинових промислів, змогла попередити біду. До речі, про бурштин тут говорять усі і всюди. Справжня бурштинова столиця.
По дорозі до Тухового, як мовиться у селі Рокитному, «двіженіє». Сюди-туди шугають автомобілі, квадроцикли, трактори, підводи з мотопомпами, мотоциклісти, скутеристи, велосипедисти з сачками. Всі кудись поспішають і на розмови неохочі. Проходимо Кутовку, Саклово, починається В’язок, за ним Гряда. В одному місці річка перегороджена мішками з піском, в іншому вода: зміями-шлангами помпується до викопаних канав, які прямують до єльнівських боліт і так по всій течії до Тухового. Після останньої помпи, неподалік озера, води у річці практично вже немає зовсім, лише одна тонесенька цівка. Пам’ятаєте, як за радянських часів пізнього Брежнєва деякі «розумні» голови хотіли перекинути сибірські ріки до Казахстану і Середньої Азії. Так вони лише планували, а наші поліські хлопці це вже здійснили і без всякого наукового обгрунтування.
Біля самого озера дві потужні мотопомпи перекачують воду вже з канави, яка живить Тухове, у безпосередньо саму річку, щоб поповнити її водою, бо північніше за течією хлопцям також потрібна вода. Ну, справжній «Поліссяводбуд». Цирк та й годі. Я ні в якому разі не звинувачую цих людей, вони банально заробляють гроші. Мені соромно за владу. Два роки лежить у Верховній Раді закон про державне врегулювання видобування бурштину, а віз і нині там. Зрозуміло, що окремим групам чиновників вигідна така ситуація, інакше, як можна пояснити цей безлад. Вся вина за плюндрування Полісся лежить на совісті державних інституцій. Але держава це широке поняття, тож, як заведено у нашій країні, відповідати за це злочинне нехлюйство буде нікому.
А що з Туховим? За моїми підрахунками рівень води в озері впав більше, ніж на метр, оголилася значна частина колишнього дна. З озера вода практично не витікає, як це було колись. Отже, у перспективі воно має всі можливості для повного замулення, заростання і, як наслідок, перевтілення у болото.
За сто років ніхто, ніде і ні при яких обставинах не подарував стільки компліментів нашій Льві, як професор Київського університету пан Тутковський. Не хочеться, щоб Павло Аполлонович, перебуваючи на небесах, ознайомився з цією статтею. Не варто його засмучувати.

Ведучий сторінки
Юрій Хмельовський,
вчитель географії Рокитнівського агроліцею.

 

Категорія: Нам пишуть | Переглядів: 560 | Додав: novinyrokytno | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [159]
Огляд новин [199]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [29]
Візьміть до уваги [130]
У світі податків [3]
Релігія [26]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [55]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [126]
Спорт [380]
На часі [73]
Події і Дати [412]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [22]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Листопад 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій