Мамо, твоя донька турист!

Вона ходить босою по вокзалу, бо мозолі не дають спокою.
Вона навчилася робити собі маленькі операції "дринажі".
Вона не плаче, коли злазять нігті.
Вона не миє голову по днів 5 (і це ще супер), а люди в потягах намагаються внюхати той запах диму, та ніяк не вдається.
Вона встає з першими промінчиками сонця і годує свою групу. Кажуть, що непогано куховарить.
Вона вивчила вже всі українські пісні.
Вона швидко тікає від собак.
Вона звикла спати в сирому і холодному наметі.
Вона вже не дивується бачити по кілька змій вдень, а ящірки, то як собаки вдома.
Вона п'є воду з калюж.
Вона бореться щороку зі своїм страхом грози і щоразу молиться наче вперше, коли бачить спалахи над головою.
Вона навчилася цінувати мінімальні побутові дрібнички.
Вона може лазити по скелях з температурою і вивихами.
Вона не боїться спати під зоряним небом надворі.
Її не лякають кліщі.
Вона вже знає, де Велика і Мала Ведмедиця і як орієнтуватися за сонцем.
Вона легко витримує шлях в одну сторону електричками та потягами довжиною в дві доби.
Вона знає, як розпалити вогнище і підняти настрій своїм побратимам.
Вона перестала помічати важкий наплічник за плечима.
Вона дуже любить своїх керівників, які вже 5 років є для неї справжніми друзями.
Вона в дорозі забуває про всі складнощі, адже в тому всьому і є її справжнє літо: запах диму, терпкий чорний чай, зоряне небо, прохолодна річка, нові знайомства з місцевими жителями і групами туристів, підкорені вершини й кілометри. А ті краєвиди....
Мам, твоя донька реально туристка, яка вже чекає нової подорожі більше, ніж свого дня народження або ж інших забаганок життя. 
То як, куди далі прямуємо?
Софія Денисюк,
студентка Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова.