Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2020 » Червень » 25 » Нам пишуть
20:00
Нам пишуть

Тут дух століть і слава поколінь

Так було завжди. Якщо у понеділок, вранці , їхати з Рівного до Корця – то маршрутка завжди буде переповнена. Більшість пасажирів їдуть до Корецької обласної фізіотерапевтичної лікарні. Радує око міжнародна автомагістраль Київ-Чоп. Дорога рівна, як стріла, чіткі розмітки, сучасне освітлення, добре облаштовані зупинки, пішохідні переходи, на узбіччях дороги є кишені - для розвороту транспорту. У селах, що розміщені понад дорогою - є пластикові шумовідбивачі, це такі бар’єри. Прикро, але де-не-де голубий пластик уже побитий, а якщо цілий – то місцями уже хтось познімав. Цю трасу побудували нам італійці і турки. Вони старались, аби українці достойно прийняли гостей, які мали прибути до нас на міжнародну футбольну олімпіаду.
Поряд зі мною сів інтелігентний російськомовний пасажир. Трохи знітившись, запитав :«Вибачте, скажіть скільки кілометрів до Корця?». «Десь біля семидесяти. А ви не місцевий? Мабуть їдете в лікарню? Вона в нас знана, за спасінням сюди їдуть люди зі всієї України і за кордону, тут уміють лікувати»… «Я чув про неї, але їду не в лікарню. Я – із Сум, багато читав і чув про цей край. А тепер вирішив приїхати і познайомитись з історією. Був проїздом у Києві, зайшов у міністерство, і там мені порадили, що серед райцентрів України, чи не найцікавішим в історичному плані є Корецький район на Рівненщині. «Правильно порадили, – кажу я. Не буде гріхом похвалитися. В районі добре працює влада. Тепер тут навий голова адміністрації – Олександр Зайчук. Кажуть військовий. Разом з головою районної ради Олександром Хоменчуком реформи в районі розпочав по-військовому: прискіпливо і вимогливо; за словом в карман не лізе, все бачить, хвалить і сварить, як треба. А розпочав з освіти і культури. Так, думаю, і має бути.
Корець – невелике містечко, але вабить до себе культурою і історією. На вулицях ви побачите великий потік туристів і паломників. Прямують люди хто-куди: в Свято-Троїцький жіночий монастир, в історичний музей, а хто – у відому на весь світ – радонову водолікарню. В районі була нагальна потреба створити Туристично-Інформаційний Центр. Ініціатором створення був Сергій Черній, бувший голова районної адміністрації. Чималих зусиль доклала міський голова – Людмила Дмитрук і керівник сектору культури і туризму РДА – Вікторія Плисюк, історичний музей і районна бібліотека.
Облаштували приміщення, створили зразкову навчально-матеріальну базу, забезпечили сучасною комп’ютерною технікою і призначили молодого керівника – Володимира Форсюка. Обов’язково познайомтесь з ним. Він – професіонал, фанат своєї справи. Завзятий дослідник минувшини; поліглот, бо знає чимало іноземних мов: англійську, французьку, турецьку, арабську... Не в усіх культурних центрах є такі фахівці. Чи не тому тут величезна кількість відвідувачів і лунає різнобарв’я мов; англійська, німецька, польська, французька.. За роки свого існування, центр відвідали тисячі туристів не лише з України. Були тут туристи з Польщі, Нідерланд, Південної Кореї, Султанат Оману і багато інших.
Я теж була у Корецькому туристичному центрі. Повірте, там є чому повчитись. Створений він не так давно, а результативність роботи така, що можна позаздрити». Як для району, то центр повністю забезпечує надання інформаційних, координаційних та навчальних послуг. Семінари, конференції, круглі столи, брифінги, ярмарки, тренінги, презентації, виставки, екскурсії і дослідницька робота, а ще – центр дивує навіть бувалих мандрівників матеріалами і розповідями про архітектурні споруди епохи Середньовіччя. На Кореччині їх багато: Замкова фортеця(Х1V ст.), до речі – єдина в Україні, палаци графів Стецьких, що у с. Великі Межирічі, палаци графів Горчицьких, Чарторийських.
Головною духовною окрасою міста, є Свято-Троїцький жіночий монастир, збудований на поч. XVII ст. Та не лише архітектурою є приваблива Кореччина, а й прекрасною природою. Район багатий на поклади різної глини, залізної руди (про яку згадується в повісті «Слово о полку Ігоревім». Звичайно, немає ціни цілющій, лікувальній радоновій воді.
«Розкажіть мені про Корець детальніше, так, як вас навчили в туристичному центрі» – попросив пасажир. «Добре, із задоволенням. Слухайте».
Сьогодні райцентр Корець тим і відомий, що у ньому є водолікарня і жіночий монастир. Колись тут була ,єдина в Україні,фабрика пластмасових виробів, де уся продукція вироблялась із полістиролу, був великий цукровий завод, заготконтора,побудували навіть новий міжколгоспний санаторій… На жаль,усього того уже нема. У центрі Корця є пам'ятник Т.Г.Шевченку. Здаля він нагадує Леніна. Захочете розгледіти - то підійдіть ближче і побачите, що лише голова у пам’ятника Шевченкова, а усе інше – ленінське. Через незвичний вигляд, ходить по Корцю легенда, що пам'ятник архітектор зводив за радянських часів, у 1964 році. У нього ніби був такий авторський задум: надати постаті Шевченка ленінських рис. Через те і приєднав голову Шевченка до тулуба Леніна.
А ще – у Корці є музей, велика бібліотека, футбольний клуб «Радон», спортивний клуб - Атлант, який прославляє область на Всеукраїнських чемпіонатах з карате. Але найосновніше – це люди. Вони тут особливі, дуже набожні і працьовиті. Кожен житель Кореччини добре знає древню історію і гордиться нею. Подумати тільки, що Корець старший за Рівне на 133 роки. Перша згадка про Корець зафіксована в Іпатіївському літописі , а це -1150 рік. Споконвіків тут жили добрі, працьовиті і, як правило - набожні люди. «Пройдіться - кажу сумчанину - цим маленьким містом і ви побачите златоглаві куполи десяти церков». Корець часто називають – «Християнською Меккою». Це теж унікальний знак, адже стільки храмів немає навіть в обласних центрах України.
«А у моїх Сумах – вісім церков, – каже пасажир,– це найбільше серед обласних центрів». «Дякую, я не знала. Це – похвально і знаково».
Слухайте далі.
У сиву давнину тут жив князь Федір Острозький. Він розпорядився збудувати на старому городищі замок і добре його укріпити. У 1620 році замок був побудований і висвячений у Свято-Воскресенський жіночий монастир. Знав Корець відомих в історії князів Острозьких(15 ст.), Корецьких(16 ст.), Лещинського, Данила Галицького і Юзефа Чарторийського(18 ст.).
За панування князя Юзефа Чарторийського - Корець став найбагатшим і найкультурнішим промисловим містом Волинських земель. Тут була побудована меблева і порцелянова фабрика. Посуд і меблі були настільки якісними і гарними, що вважались витвором високого мистецтва. Впродовж усього 18-19 ст. вони користувались великою популярністю і попитом. Хто мав вироби з цих фабрик - вважався заможною людиною.
У 18 ст. у Корці проживало дуже багато євреїв і були вони об’єднані у велику єврейську громаду. У 1776 р. громада заснувала першу в Україні єврейську друкарню. Друкувалось усе лише на івриті. Працювала друкарня шість років і виготовила понад 20 книг. З історії відомо, що Корець часто називали єврейським містом. У 1942 році , коли Гітлер окупував Україну – тут жило біля семи тисяч євреїв. Чи не тому весною цього року німці у місті побудували гетто і за кілька днів знищили тисячі безневинних людей, усіх, хто був євреєм. Лише на початку осені 1942 року гетто було ліквідовано.
 Нині Корець відомий найдавнішим в Україні храмом - Свято-Троїцьким жіночим монастирем. Нагадаю, що до цього у Корці уже була жіноча православна обитель Свято-Воскресенський монастир. Проте він був тісним і не міг поміщати усіх монахинь і прихожан.. Була необхідність мати більший і просторий храм. Тодішня Ігуменія Серафима попросила свого брата князя Самуїла Корецького побудувати нову обитель. Кошти у князя були. На кореччині він мав багато цегельних заводів, вапнярень, пилорам, лісових угідь а основне – була безкоштовна робоча сила. Люди добровільно організовувались у толоки. Будівництво йшло дуже швидко. Разом із храмом для монахинь був побудований сестринський корпус.
Проте історія засвідчує, що Самуїлу Корецькому не вдалось закінчити будівництво монастиря. Він пішов на війну з турками і загинув. Продовжив будівництво його брат-католик Ян-Карло, теж дуже заможний князь але будови не завершив. Чи то не хотів, чи не був такий заповзятливий у господарських справах, як Самуїл.
Останнім князем Корецьким був Йосип Чарторийський. Це меценат-добродійник, дуже грамотна і набожна людина, добре знався у архітектурному мистецтві. На його долю і випало закінчити будівництво храму. Це датується початком 19 ст., 1810 роком. Проіснував монастир 21 рік.
У 1831 році територія Кореччини була охоплена польськими бунтами і пожежами. Кажуть, що тоді був здійснений навмисний підпал монастиря. Згорів він майже дотла. Довго за відбудову обителі ніхто не брався. Населення збідніло, не стало в краї меценатів і благодійників. Згарище простояло довго, аж 33 роки. У 1864 за відбудову взялася жінка. Це була настоятельниця Свято-Воскресенського собору ігуменія Аполінарія. Потім монастирем правила ігуменія Феофанія. Вона продовжила і завершила будівництво. Це був архітектурний комплекс: Троїцький собор, тепла церква, трапезна і келії для проживання монахинь . Відбудова йшла 13 років. Настала потреба прикрасити храм, виготовити іконостас і зробити художнє оформлення. Іконостас замовили у Москві а робити художній розпис запросили іконописців з Почаївського (нині Тернопільська обл.) чоловічого монастиря. То були знані майстри пензля ; послушник Петро Патокін і з ним три помічники. Вони розписали вівтар і центральну частину храму. Маємо знати, що тоді у Почаївській лаврі була відома у Європі іконописна художня майстерня і працювали тут талановиті художники.
21 вересня 1880 року православний храм був освячений як Свято-Троїцький жіночий монастир а приміщення Свято-Воскресенського – стало сирітським притулком для дівчат. Нині тут розміщене духовне училище.
У 1905 році на території монастиря побудували триярусну дзвіницю. ЇЇ дзвони і по - нині скликають на молебні прочан. До Корця їдуть і їдуть люди, щоб прикластись до головної святині Троїцького собору — чудотворної “Споручниці грішних” Корецької ікони Божої Матері. Це родова ікона князів Корецьких. Довгий час вона зберігалася у їх домашній молитовні. Як попала ікона у Корець і хто її написав достеменно не відомо. Є передбачення істориків, що її привіз із султанської Туреччини один з князів Корецьких, який утікав з полону. На іконі є багато позолоти і фашисти, у роки окупації, намагалися її вивезти. Та не змогли. Ходять перекази, що якісь сили захищали благодатну ікону Богоматері та так, що її не можна було зрушити з місця. Радянська влада теж не змогла закрити і знищити Корецький монастир. Він захищений Богородицею. Мури і підвали обителі завжди спасали простих людей у різні нашестя і війни. Під її дахом завжди знаходили прихисток черниці інших монастирів.
Пройдіться цим величним храмом. Стільки ікон, позолочених підсвічників…Знаменно, що тут є копія ікони, якою вінчали князя Володимира Великого з княжною Анною. Все дивує і радує. Особлива аура для душі…
У дворі обителі є глибока криниця, з напрочуд чистою і цілющою водою. Всі прихожани стараються вдосталь напитись тієї води, подякувати Богу і попросити його покровительства.
А ще – усіх дивує монастирська пасіка. Це унікальний витвір людської творчості. По центру пасіки - красується макет Троїцького собору і у ньому живуть бджоли. Це великий вулик. Все це дбайливо доглядають черниці. Мені здалось, що вони навіть уміють розмовляти з цими божими комахами та й нагадують вони отих працьовитих бджіл.
 Мабуть то і є символ єднання праці і служіння Богові. Встають черниці за світ сонця, рано і ввечері ходять на службу, моляться за себе і усіх нас, а вдень – важко працюють.
Усе, чим користуються – роблять самі. Печуть хліб,ремонтують храм, доять корів, дбайливо доглядають велике господарство, усю живність і землю. А землі є багато, 20 гектарів. Треба добре знати коли, як і що посадити, посіяти, обробити і доглянути, бо з цього вони живуть.
Окремі монахині визнані вишивальниці. Лише тут, у Корці, можна побачити ікони вишиті золотими нитками. Таке мистецтво ручної вишивки золотом високо цінується у світі і користується великим попитом. Чи не тому, монастир має численні замовлення на такі ікони.
На території монастиря є кілька могил. За християнською традицією настоятельниць завжди хоронили у дворі монастирів. Окремо від могил ігумень , справа від монастиря, покоїться Анна Оленіна-Андро. Ця жінка була першою нареченою 29-річного Олександра Пушкіна. Їй він присвятив чимало творів: « Не пой, красавица, при мне», «Ее глаза», «Я вас любил…», «Что в имени тебе моем». Була у них велика любов, але доля не поєднала. Поет загинув і лише з часом, після цієї трагедії, Анна вийшла заміж за офіцера, француза за національністю – Федора Андро. З історії відомо, що Андро був успішним президентом Польщі. Після смерті чоловіка Анна переїхала в маєток дочки, під Корець і опікувалась сирітським притулком. Вона була глибоко віруючою людиною і вкладала великі кошти в утримування обителі. Після її смерті було вирішено порушити історичну традицію і поховати мирянку на території монастиря, хоч черницею Анна Андро ніколи не була.
Якась благодатна територія тієї обителі. Все тут дивує чистотою, порядком, навіює умиротворення і спокій.
Відвідайте монастир, поспілкуйтесь з дуже молодими черницями і ви якимось внутрішнім чуттям відчуєте їх глибоку набожність і привітність. Навіяні думки від побаченого заставлять вас замислитись, що, мабуть, далеко не просто звичайній людині стати черницею, відмовитись від багатьох мирських благ і присвятити себе служінню Богу. Напевне має бути якийсь поштовх, переконання і внутрішній поклик душі.
Я теж побувала в монастирі. Мені дуже захотілось побачити, а хто ж керує нині тим величним монастирем ? Черниці сказали, що керує настоятельниця Рафаїла і порадили: о 16.30 з приміщення, де розміщені келії – ігуменія буде іти у храм, на вечірню службу. « А як її впізнати? – спитала я. Одягнені ж усі черниці однаково, в чорне». Відповіли: «У всечесної матушки-ігуменії Рафаїли буде на грудях великий золотий хрест. По ньому і впізнаєте». Чекала недовго, думала побачу старшу за віком жінку. Переживала, бо з такими високими святостями ніколи не спілкувалась. І ось Вона вийшла. Я зразу відмітила її точність. З келійного приміщення назустріч мені ішла вишукано і строго одягнена, середнього зросту ігуменія. Я підійшла і ми познайомились. Про себе відмітила: «Чорний колір одягу так їй пасує… Обличчя з напрочуд правильними рисами, спокійне, свіже й молоде». Подумалось, що мабуть із саме таких пишуть художники портрети красунь. У розмові відмітила її високу комунікабельність, інтелект, поінформованість у подіях мирського життя, уміння вислухати, чути і мати своє «Я». А ще – вона уміє працювати з людьми, є справжнім керівником, дає усьому лад, хоч зараз це так непросто.
У жовтні 1980 року Свято-Троїцький монастир відсвяткував 100-річчя відбудови обителі. Храм був нагороджений орденом першого ступеня Святого князя Володимира. А у 1984 році указом Святійшого Патріарха Пімена Корецькому жіночому монастирю була надана автономія і підпорядкування безпосередньо патріархові.
Година збігла і ми у Корці. Приїхали. Пасажиру розказала, як добратись від автобусної станції до центру міста, там знаходиться туристичний центр. Всі знають, запитаєте – і вам покажуть. А Корецька водолікарня тут близько, поряд з автовокзалом. Залізничного тут нема, бо нема залізниці. Якщо захочете полікувати тіло і душу – то варто відвідати оту водолікарню. Не пожалієте. Як на мене, то тут краще, ніж у вінницькому Хмільнику. Я теж там була… «То покажіть і мені ту лікарню, у моєї мами болять суглоби – попросив сумчанин, – ви ж, мабуть, теж лікуватись приїхали?».
Сім хвилин пішки – і лікарня. Територія нагадує курортний дендропарк. Все потопає у зелені і квітах. Напевне тільки черства і байдужа людина не зупиниться тут, щоб не помилуватись тією райською весняною красою. Старий сад уже підпирає нижній ярус молодих дерев. Все доглянуте. А птаство! Яких тільки голосів не почуєш. Першість, звичайно, належить солов’ям. На диво, їх так тут багато. Солов’ї дуже малесенькі, лякливі сіренькі створіння. Завжди стараються триматися подалі від людей. Вони не люблять, коли ми їх бачимо. Бояться. У царства птахів, як і у людей, є заздрість. Чи не тому солов’їний спів стараються копіювати шпаки. Послухайте, вони так уміло це роблять, що багато людей їх голоси плутають. Шпаки не ховаються. Сидять собі біля своїх дупел і виспівують: то по-солов’їному, то як синиця, чи ворона, а то як горобець. Видно навчають тому мистецтву своїх пташенят, які ось-ось уже вилетять зі своїх дуплястих осель. На могутніх ясенах вправно стрекоче сорока, сміливо і коротко подають голоси горлиці, десь поряд кує зозуля, крячуть ворони і галки… А он, десь там – стукотить дятел, справжній лікар дерев. Є тут багато сойок, коваликів і поважно ходять поміж людьми голуби… Усім тут добре.
Через крони дерев проглядаються одноповерхові корпуси лікарні. Приміщень багато, більшість старих. Показала сумчанину лікарню. Всередині усе в ніжних шторах і сучасних килимах: у палатах, на коридорах, а де це можна - то і в окремих процедурних кабінетах. Тільки не подумайте,кажу йому, що все це ознака багатства. Зовсім ні. Тут вони часто виконують роль прикриття «гріхів»: нерівної підлоги і стін, яку у багатьох місцях поїдає грибок. Вдалось поспілкувались з хворими. На естетику тут ніхто з не скаржиться. Що не кажи – а тут гарно, тепло і затишно. А ще, як-то для лікарні – пацієнтів дуже добре годують. «Думала тут схуднути, – сказала Марія з Харкова, а за 18 днів прибавила у вазі».
Корецькій обласній фізіотерапевтичній лікарні 40 років. Заснована у 1979 році на базі колишньої центральної районної лікарні. Їдуть сюди люди звідусіль. Хто на милицях, хто з ціпком, навіть на візках. А більшість повертаються додому повноцінними людьми. У лікарні навіть задумали створити музей милиць і ціпків, які залишають тут хворі, їдучи додому. « Я щаслива, - каже киянка Олена. Дивіться, пройшло 18 днів, а я уже ходжу без палки. Здам її в музей, а у Києві усім розкажу , що спасла мене, як і багатьох – радонова вода». Галина із Сарн об’їхала майже усі відомі курорти. Була у Грузії, на всесвітньо відомому курорті Цхалтубо. Звичайно, цілюща вода і південний клімат дуже помічні. Але як вона здивувалась, коли лікар-грузин її сказав: «Для чого було їхати таку далечінь у Цхалтубо, коли у Вас на Україні, у невеликому райцентрі Корець, є обласна водолікарня з такою ж водою, як у нас. Це доведено наукою». «Тепер зі своїми суглобами, каже Галина, – я щорічно приїжджаю тільки у Корець. Ця вода мені допомагає. Я позбулась милиць і щаслива» – зізналася вона.
Цікаво, що іноді наукові відкриття часто роблять не вчені, а звичайні спостережливі люди. Так і сталось. У Корці давно було помічено, що з-під землі б’є джерело з якоюсь дивною водою. Вона злегка зелено – коричневого кольору, без запаху. Якщо нею вмиватися – очищається шкіра, перестає боліти голова, наступає спокій, стабілізується тиск і пульс , а хто у ній купався – зникали болі у суглобах, м’язах і хребті.
Зацікавився тією водою лікар-невропатолог райлікарні О. Данильчук і розпочав досліджувати її цілющі властивості. Це був 1969 рік. Не все у нього виходило, не вистачало реактивів, щоб провести аналітичні досліди з виявлення катіонів і аніонів у воді. Неодноразово усе переробляв і йшов далі. І якою то була радість лікаря, коли він виявив Радон, отой інертний газ, який у процесі напіврозпаду виділяє цілюще слабке радіоактивне випромінювання. Саме воно позитивно впливає на організм, тонізує роботу внутрішніх органів і активізує імунітет. А ще він виділив деякі корисні для організму солі. У 1975 році дослідження закінчив. А потім – ще чотири роки воду перевіряли і апробовували вчені Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації і курортології. Ними у джерельній воді було виявлено ще деякі нітратні сполуки і встановлено низьку мінералізацію солей. А це означає, що вода добре діє на нервову, серцево-судинну систему і особливо – на опорно-руховий апарат. У 1979 році воду визнано цілющою. Рівненська обласна рада за дозволом Міністерства охорони здоров’я надала лікарні статусу «Комунальний заклад Корецька обласна лікарня відновного лікування». Розрахована лікарня на 110 ліжко-місць. Зараз лікарня може приймати 80 чол. Функціонує три відділення: терапевтичне, травматологічне і неврологічне. З 2001 року очолює лікарню головний лікар ортопед - травматолог Анатолій Іванович Миронець. Я лікувалась тут кілька разів і спілкувалась з ним. Як на мене – це сучасний зразковий менеджер: принциповий, об’єктивний, має своє загострене почуття справедливості… Усе знає, чує і аналізує. Уже о 7. 00 він на роботі. Обходить територію, спілкується з пацієнтами, заглядає у всі щілини великого господарства, щось нотує. На «п’ятихвилинках» доповість про усе. Якщо заслужив – то похвалить, коли потрібно – дає резонні зауваження а декому часом попадає і «на горіхи».
Колектив тут зразковий і керований. Усі – спеціалісти високого гатунку. Кожен роботою дорожить і сумлінно її виконує.
«Знаєте, бути сьогодні керівником у бюджетній установі, каже Миронець, – то є дуже тяжка ноша. Катастрофічно не вистачає грошей. Постійно щось треба «вибивати», шукати і випрошувати. А приміщення лікарні старі – потребують постійного ремонту, а ще – вкрай треба поновлювати хоч дещо з медтехніки і обладнання, закуповувати найнеобхідніші медикаменти... Робимо все, щоб пацієнти швидко оздоровлювались. Викручуємось, як можемо і надіємось на владу і на добрих людей. А благодійників і меценатів – нині одиниці. Часто бачу й таке: чим багатший – тим скупіший, навіть для хворих. Прикро, але це факт». Ми запитали: «Чи відвідували лікарню перші особи області, депутати? «Відвідували усі, окремі лікувались самі і лікували своїх родичів. Усі обіцяли і гарантували допомогу, однак, ніхто з них обіцянок не виконав. Нині лікарня набула статусу міжнародного і є гордістю Рівненщини. На її базі проходять відновлюване лікування жителі нашої і майже усіх областей України, Криму та країн зарубіжжя: Польщі, Білорусії, Росії, Німеччини, Словаччини, Чехії, Ізраїлю»…
«А як потрапляють хворі до Корецької водолікарні?» – запитав сумчанин. «Приїжджають хворі на 18 днів, за направленнями районних і міських управлінь охорони здоров’я. А хто не з Рівненщини і або не має направлення – то путівку і курсівку можна придбати безпосередньо у нашій лікарні за попередньою оплатою. Лікування у нас комплексне. Це – ванни з азото-радоновою водою, для кожного пацієнта прописаний лікувальний масаж, фізіотерапевтичні процедури, лікувальна фізкультура і механотерапія. Є кабінет фітотерапії, фітобочка, де використовується понад 300 трав. Є мануальна, механічна і магнітолазерна терапія, підводне витягування, підводний душ-масаж, магнітофорез, інфрачервона кабіна, гідрованни. При необхідності проводиться медикаментозне лікування. Працює лікар-акушер і стоматолог. При лікарні є аптека.
«А які хвороби лікуєте?» – запитав сумчанин. «Показання для водолікарні такі,відповів А.Миронець: захворювання суглобів, м’язів, хребта (не туберкульозного походження), серцево-судинної системи,зокрема гіпертонії, атеросклерозу, порушенні кровообігу.
Радон – це профілактичний засіб що попереджує старіння і захворювання нервової системи. Лікується шкіра (псоріаз, опіки у стадії рубцювання, нейродерміт, подагра…), свіжо консолідовані переломи кісток, віддалені наслідки черепно-мозкової травми і гострого порушення мозкового кровообігу. Багато інших захворювань, які передбачають лікування радоновими ваннами.
Протипоказано лікуватись тут людям з психічними розладами, новоутвореннями, туберкульозом, вагітністю, пухлинами.
Запитали: «Звідки надходить вода до ванн і як контролюється її хімічний склад»? Головний відповів: «Корецька радонова вода надходить з родовища дуже складної геологічної будови. На території лікарні є дві власні експлуатаційні свердловини. Діаметр труб 89 мм. Вони закільцьовані до єдиної трубопровідної мережі. Це раціонально, бо дозволяє нам почергово, при необхідності, добувати воду з однієї із свердловин. Один раз у рік повний хімічний аналіз проводить Український науково-дослідний інститутом реабілітації та курортології. Окрім того, проби радонової води самостійно подаємо на аналіз у спеціальну місцеву лабораторію: раз у рік із свердловин, один раз у квартал - при виході води із свердловин та безпосередньо у трубах водосистеми лікарні. Загальна мінералізація води низька до 1,7 г/дм, а концентрація радону 185-400 Бк/дм. Водневий показник (РН) – 6,6-7,2. Я чув, що окремі люди кажуть: радонова вода має високу радіацію і садить серцево-судинну систему». Повірте, це – небилиці. Тут навпаки лікують серцево-судинну систему: гіпертонію, атеросклероз судини нижніх кінцівок, облітеруючий ендартерит ін. Хворі їдуть з лікарні зі здоровим серцем, нормальним пульсом і тиском крові. Це лікарня санаторного типу. Чимало пацієнтів лікуються по двічі на рік. А більшість стараються приїхати щорічно. У лікарні хороше харчування, хоч держава дає на харчування мізер. Лише 10 грн на людину. Ми самі печемо хліб, вирощуємо овочі, кріп, щавель, петрушку; маємо свій сад і заготовляємо фрукти.
А кому мало, то у лікарні є продуктовий магазин, у холлах – холодильники». «Я, п. Анатолію, лікувалась у вас кілька разів. Найбільше пацієнти у лікарні задоволені високим професіоналізмом медперсоналу. І це справді так. Для прикладу можна взяти терапевтичне відділення. Ліжко-місць тут не вистачає . Всі хочуть лікуватись у Пастух Олександри Володимирівни. Вона – завідувач. Ехо про доброго лікаря розходиться між людьми швидко. Її вже знають в області.. І я теж хотіла потрапити у терапію, до неї. Сама переконалась, що це досвідчений фахівець, добра ,чуйна і уважна. Допомога хворим і спілкування з ними – це для неї святе. По кілька раз на день зустрічається з хворими, заходить до палат , цікавиться усім: станом здоров’я, побутом, який сон, чи влаштовує харчування, як переносиш процедури… Вона ознайомила усіх своїх пацієнтів, як діє радонова вода на організм. «Коли пацієнт лежить у ванні, – каже вона – він отримує невелику дозу опромінення альфа-частинками. Ці частинки проникають через шкіру, легені, слизові оболонки у кров. Кров доносить їх до усіх органів і тканин . Проходить іонізація молекул. На ферментативному рівні активізуються усі біохімічні процеси . Надниркові залози починають активно виробляти глюкокортикоїдні гормони, які активізують обмін речовин і є надзвичайно корисними у терапії хвороб опори і руху, ендокринної системи, гінекологічних і бронхолегеневих захворювань . Посилюється біозахист організму, зникають запалення і людина стає спокійною і врівноваженою. У радоновій воді є ще Азот. Він сприяє болезахисній, седативній дії, покращує гемодинаміку. Про наявність азоту свідчать виділення бульбашок на поверхні шкіри пацієнта, чи на поверхні води у ванні. Це цікаво. Поспостерігайте за цим явищем».
У лікарні панує порозуміння, дисципліна і порядок. Усі в захоплені від роботи лікаря-фізіотерапевта Мороз Т. Спілкуючись з нею я відмітила не тільки глибокі знання з медицини, а й любов до мови і літератури. Вона володіє даром слова. Якби у Корці був вуз – то це був би відмінний викладач медицини.
А завідувач травматологією Кимак Л. – це модератор і ініціатор усіх заходів у лікарні, принципова і знаюча. Це тільки зовні вона ніби сувора, а душа у неї творча, емоційна і відкрита для спілкування. Її болить, що роботу з травматології не завжди вдається організувати по-науковому, як це є уже у світі. Потрібна увага держави, а її практично нема.
Якщо хворий хоче отримати у лікарні швидко і без болю складну процедуру – біжать до Воят В., Страшевської Н. і Федорчук О. Це майстри своєї справи. Приємно усім працювати із Шковородюк Т., яка кожного гріє не тільки озокеритовими аплікаціями, а й теплим словом. А головна медсестра Черпицька В. – то, звичайно, страж порядку, оперативності і дисципліни. Її усі слухають і вчасно виконують усі призначення.
Усім відомо, що людина повинна хоч трішечки любити і дбати сама за себе. Це знають ніби усі, але профілактикою займається далеко не кожен. Прикро, але більшість починають чути себе коли уже щось болить. Я належу до таких. Отримала направлення на душ-масаж до Катеринчука Валерія Миколайовича. Признаюсь, що іти на процедуру до чоловіка не дуже хотіла. У мене усі процедури проводили жінки. Картаю себе за це і зараз, бо уже на першій процедурі я відчула, що мені повезло. Повірте, такі фахівці зустрічаються не часто. Він бездоганно знає анатомію і фізіологію людського організму.. і настільки грамотно виконує процедури, що його руки хочеться назвати золотими. Кожен його пацієнт отримує відчутне оздоровлення і задоволення. А ще – що дуже важливо, п. Валерій учить пацієнтів правил харчування, фізичних навантажень, створення психологічного і санітарно-гігієнічного комфорту щодо збереження здоров’я у домашніх умовах і на роботі. Дуже приємно, що він – комунікабельний і всесторонньо розвинений. З ним цікаво, бо уміє підтримати розмову з пацієнтом не тільки з питань основ здоров’я, а й на будь-яку іншу життєву тематику: політика, економіка, культура, побут, техніка… усе він знає. Кожна процедура, яку він проводить не втомлює і проходить як одна мить.
На закінчення головний лікар відмітив, що Корецька водолікарня санаторного типу – панацея від багатьох недуг. Це оцінили не тільки українці а й міжнародна спільнота. Сюди їдуть за здоров’ям люди зблизька і здалеку». «Приїжджайте і ви з мамою – запросив сумчанина. А знайомство з нашим краєм раджу розпочати з туристичного центру, не пожалієте».
Надія Гусарук,
заступник голови громадської ради при Рівненській ОДА.

 

Категорія: Нам пишуть | Переглядів: 21 | Додав: faust123451 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [20]
Актуально [143]
Огляд новин [184]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [26]
Візьміть до уваги [123]
У світі податків [1]
Релігія [22]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [112]
Дзеркало статистики [0]
Візити [19]
Мудрість [6]
Освіта [51]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [122]
Спорт [372]
На часі [69]
Події і Дати [394]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [28]
Влада інформує [52]
Допоможіть [15]
Людські долі [19]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Червень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій