Люди байдужі до чужого горя? Неправда!

Нещодавно у нашій родині трапилося нещастя – раптово з двору зник мій племінник 16-річний Сергій Сергійович Тіт, інвалід І-ої групи. Мати хлопчика відразу кинулася на пошуки сина, проте ніде знайти його не вдалось. Тоді ми звернулися за допомогою до працівників МВС та МНС, лісівників Остківського держлісгоспу, всіх небайдужих людей мешканців села Будки-Сновидовицькі, адже насувалася ніч, а дитина у зв’язку з хворобою була зовсім безпорадною. 
Нас, батьків та рідню хлопчика, вразило, з якою чуйністю до чужої біди відгукнулися всі, кого ми просили допомогти. І представники державних служб, і лісівники, і наші односельці, і діти шкільного віку кинулися розшукувати нашого Сергія.
Кажуть, нинішнє суспільство збайдужіло та очерствіло до чужої біди, але це неправда, кругом багато чуйних людей, готових будь-якої хвилини прийти на допомогу і виручити у біді. Наша родина мала можливість у цьому переконатися. Люди всю ніч шукали Сергійка, справа ускладнювалася тим, що він не міг ні почути, ні відгукнутися на голос пошуковців, тож встановити з ним голосовий контакт було неможливо, потрібно було його побачити. І зусилля небайдужих людей увінчалися успіхом – біля шостої години ранку його знайшли на радість нам двоє односельчан – наляканого, змерзлого, але живого і неушкодженого. Тож, добрих співчутливих людей у нас більшість і потрібно вірити у добро, яке завжди перемагає. Хай Господь воздасть усім їм сторицею.
Галина ПРОКОПЧУК.
с. Будки-Сновидовицькі.