Були часи, коли Іван Миколайович та Анастасія Федорівна Кінчури разом працювали у Райагротехсервісі: він — головним інженером, вона — економістом. Разом займалися домашнім господарством, разом виховували дітей. Навчилися за роки спільного життя розуміти один одного з півслова, хоча, звісно, були і супе-речки, і різні судження в одному питанні, але навчилися слухати і чути, навчилися бути одним цілим.
Життя ж воно таке різне, буває м’яке і добре, просте і зрозуміле, коли є робота, вчасно платиться заробітна платня, коли діти йдуть до школи забезпечені усім необхідним, бо і купити є де, і є за що. Буває життя і тяжке, ситуації безвихідні, а майбутнє здається сірим і сумним, коли було безгрошів’я (а працювали обоє на одному підприємстві, то й обоє були без зарплат), коли діти поступили у вузи, а грошей, щоб дати на дорогу туди й назад, на прожиття, щоб купити їм найнеобхідніше не було зовсім… Складні були часи. Тепер лише згадуємо про них, але ж пережити довелося чимало. Дякувати Богу, обидва сини Кінчурів Микола та Іван отримали вищу освіту. Обидва залишилися жити і працювати в столиці неньки-України. Старший Микола — лікар-стоматолог, молодший Іван — держслужбовець. Микола з дружиною Тетяною виховують другокласницю Аліну, щире маленьке допитливе сонечко, яке є найбільшою потіхою і радістю Анастасії Федорівни та Івана Миколайовича. Іван нещодавно одружився з Анею, розпочавши нову сторінку власного життя — будівництво спільного сімейного щастя на двох.
Іван Миколайович сьогодні займається підприємницькою діяльністю, знають його усі автомобілісти-любителі та професійні водії як людину порядну і добру, розуміючу і добросовісну, особливо ті, хто заправляє своїх сталевих коней на автозаправці, що на території автоколони. Так його характеризує і рідна дружина, яка в усьому підтримує свого чоловіка, яка довіряє йому, бо впевнена в його розсудливості та мудрості. А він не уявляє свого життя без своєї другої половинки, бо вона його підтримка, опора, розрада і надія. Так живуть вони разом вже тридцять шість років, розділяючи навпіл щасливі і сумні моменти життя.
«Сьогодні головне, — ділиться міркуваннями подружжя, — пережити ці тяжкі часи, набратися терпіння та мужності. Треба сподіватися, що ситуація скоро зміниться і такий довгоочікуваний для кожного українця мир нарешті запанує на всіх землях нашої багатостраждальної Батьківщини».
Олена СОЙКА.