Головна | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід                                                                Ви увійшли як Гість | Група "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS 

         
Меню сайта
Вхід

Пошук
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
Відео
   

Головна » 2014 » Лютий » 20 » Перша вчителька
10:46
Перша вчителька
Коли виповнилось Петрику сім років, мама віддала його в школу. Невелика на зріст, з чорним, ніби вороняче крило, волоссям, гладко причесаним на проділ посеред голови та заплетеним у дві коси, які викладені на потилиці у гарний «кошик», вчителька середніх років зустрічала своїх першокласників на шкільному подвір`ї. Її лагідні  усміхнені очі випромінювали тепло, дивлячись на малечу, яка так насторожено і з цікавістю роздивлялась навколо. Як зібралися всі, вчителька повела дітей у клас і розсадила за  парти. Двадцять одна пара очей уважно дивилась на свою першу вчительку Марію Андріївну і ловили кожне її слово першого шкільного дня. А потім, звісно, як діти: той чорнило розлив, у іншого поламалось перо, той впав у рівчак. І всім вона мусила дати раду, крім того, що навчала читати, писати, рахувати. З першого по четвертий клас вона для них заміняла маму. До кожного малого сердечка у неї був свій підхід, індивідуально підібраний ключик.
У яких же краях, у якій сім`ї виховувалась та в яких статках зростала вона сама, що, приїхавши в чуже село, з такою добротою та повагою ставилась до ввірених їй чужих і уже таких рідних дітей?
Народилась Марія Андріївна  3 червня 1922 року у селі Журавка Вільшанського району Київської області, тепер Городищенський район Черкаської області, у сім`ї колгоспників Секлети та Андрія Головків п`ятою дитиною. Всього в сім`ї  зростало та виховувалось чотири хлопчики та три дівчинки. Після закінчення місцевої семирічки Марія навчалась у Корсунь-Шевченківському педагогічному технікумі. Звідти за груповим направленням у Рівне на роботу, а Рівне розприділяло по селах. Так, перед початком Великої Вітчизняної війни у 1940 році, вісімнадцятирічна Марія приїхала в село Осницьк Рокитнівського району навчати дітей грамоти.
Село було невелике, розкидане по хуторах, піщане і бідне. Через село проходила грунтова дорога та залізниця. Люди були в більшості неграмотні і тому учні в класах були різного віку, а у вечірній школі – старші за свою вчительку.
Акліматизувалася, і тільки-но вийшла заміж за місцевого парубка Гната, як почалася Велика Вітчизняна війна. Боїв тут не було, але через село проходили як свої, так і ворожі військові частини. Звісно, як і скрізь, знайшлися в селі люди, які вказали німцям на молоду приїжджу вчительку і вони стали нею цікавитися, випитувати у місцевих – хто вона така? У 1942 році після народження першої донечки Галини, Марія Андріївна вирішила повернутися  до своїх батьків на Київщину. Їхати не було чим. Розібрали старого велосипеда, зробили з нього візка, поклали у візок дитину і вирушили з чоловіком у дорогу. Яка то була дорога у ту лиху  пору з немовлям, можна лише здогадуватись. Три довгі-предовгі тижні з різними перешкодами по воєнних дорогах, по сплюндрованих рідних містах і селах тривала їхня подорож додому. Недовго Гнат ласував у тещі млинцями, незабаром його звідти забрали на фронт. Марія лишилась з Галинкою, допомагаючи батькам по господарству. Як звільнили Вільшанський район, місцева влада її покликала вчителювати. Працювала там поки з фронту не повернувся чоловік та забрав її з дитиною в Осницьк. Потім у них народилася Надійка, а згодом – Миколка. Неподалік школи, на старому батьківському обійсті, уже при кращих часах, побудувались. То так, у різних життєвих клопотах, постійно вчителюючи, промайнуло її життя. Давно своїми стежками розійшлися по світу діти, помер чоловік. Здоров`я  та зір потроху забирають з собою роки, а душа залишилася доброю, світлою. Заростає поволі протоптана нею до школи стежина і дзвінок на урок уже чує лише зі свого двору. Білим інеєм коси покрили роки, а на столі, як колись – книги, зошити і ручки. Ноша років за плечима велика, тяжка, а душа – молода. Постійно цікавилась новинами села, країни, з задоволенням спілкувалася з людьми. Самотні години просиджувала біля столу. Бувало дивилася у вікно на дорогу, якою туди-сюди снували автомобілі, ходили люди, юрбами в школу бігли дітлахи. Та життя на землі не триває вічно. На 91 році життя, її добре серце зупинилося, а світла душа відлетіла у рай. Тепер свою першу вчительку добрим словом згадують майже півсела людей, бо за всі роки в неї зібралося сотні учнів.
Ганна БЛИЗНЮК,
с. Осницьк.
Категорія: Нам пишуть | Переглядів: 395 | Додав: novinyrokytno | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Категории
Інтерв’ю [23]
Актуально [159]
Огляд новин [199]
Календар і люди [3]
Засідання [81]
Варто знати [29]
Візьміть до уваги [130]
У світі податків [3]
Релігія [26]
Літопис [1]
Про те, що хвилює [113]
Дзеркало статистики [0]
Візити [20]
Мудрість [6]
Освіта [55]
Конкурси. Змагання [20]
У записник господині [0]
Смачного! [0]
Нам пишуть [126]
Спорт [380]
На часі [73]
Події і Дати [412]
Рада і громада [4]
Конференція [8]
Фестиваль [3]
Кращі з кращих [30]
Влада інформує [53]
Допоможіть [15]
Людські долі [22]
Творчість наших читачів [10]
Погода в Рокитному
Дружні Сайти
Календар
«  Лютий 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
2425262728
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




1 2 3 4 5 6 7 8



 Редактор сайту. Кибукевич Сергій