«Нехай жита високі половіють,
Хай трави вам вклоняються до ніг…»

День працівників сільського господарства, який в Україні цьогоріч відзначатиметься 15 листопада – визнання звитяжної хліборобської праці, це хвала мозолястим рукам хлібороба, які забезпечують нас життєво необхідними продуктами харчування. Шанобливе ставлення до людини праці на землі в Україні було завжди. Не даремно її в усі часи називали житницею Європи. Головними сільськогосподарськими культурами, які вирощують українські аграрії, залишаються зернові, цукровий буряк, картопля. По праву відзначають це свято і працівники фермерських господарств, які забезпечують країну молоком, м’ясом та іншими видами тваринницької продукції.
Щороку у третю неділю листопада відзначається це свято, введене в український календар 1993 року відповідним Указом Президента України, воно стосується всіх працівників сільськогосподарської галузі, а також тих, хто займається переробкою сільськогосподарської сировини та виробництвом харчової продукції.
Нелегкі часи переживає нині наше сільське господарство. Перейшовши практично повністю у приватний сектор, воно не має достатньої державної підтримки і виживає всупереч всім об’єктивним і суб’єктивним обставинам, які гальмують динамічний розвиток цієї галузі виробництва, яка здатна зробити нашу країну однією з найбагатших у світі. 
   У переддень свята всіх аграріїв України ми завітали до одного з небагатьох фермерських господарств на Рокитнівщині – СГПП «Відродження», що у селі Кисоричі, яким упродовж кількох десятиліть керує знаний у районі фахівець сільгоспвиробництва Петро Григорович Крупенко. Виживає у нинішніх умовах це підприємство, мабуть, лише завдяки авторитету, хліборобському досвіду та організаторським якостям цієї людини, адже упродовж своєї трудової діяльності, яка відбувалася виключно у сільськогосподарській галузі, він пройшов чи не всі її щаблі й етапи – був трактористом, комбайнером, бригадиром тракторної бригади, тож глибоко знає предмет своєї діяльності, вміє комунікувати з людьми.
Звичайно, можливості підприємства, яке очолює Петро Григорович, і його масштаби сьогодні далеко не колишні. Земля розпайована і знаходиться у приватному користуванні односельчан. Тож доводиться розпоряджатися тими земельними клаптиками, які вдається задіяти у виробництво різними шляхами і методами. Господарство займається виключно тваринництвом, а саме – виробництвом і реалізацією молока. Таке єдине у районі. Нині тут утримується стадо у кількості 74-ох голів, 50 з яких дійні корови. За 10 місяців поточного року надоєно 73 тонни молока, які, як каже жартома Петро Григорович, він державі подарував, оскільки закупівельні ціни на молоко нині не відповідають здоровому глузду. Та все ж, ті чотири працівники, які трудяться в СГПП, отримують хоч і невелику заробітну плату, але регулярно і без затримок. Дуже допомагає вести господарство наймолодший син Петра Григоровича Ростислав, який добре оволодів тваринницькою справою і може з успіхом замінити батька на всіх її напрямках.
– Зараз я тут у ролі порадника та наглядача, – сміючись, каже Петро Григорович – адже Ростислав може практично все: і корів подоїти, і приміщення прибрати, і роботу пастухів організувати та проконт-ролювати.
Тепла, затяжна осінь дозволяє поки що випасати худобу на пасовищах, заготовлено достатньо потрібних кормів на зимово-стійлове утримання худоби, тож майбутню зиму вдасться провести без проблем. А далі… Далі залишається сподіватися, що держава таки повернеться, нарешті, обличчям до сільськогосподарської галузі і не гальмуватиме, а стимулюватиме її поступальний розвиток, адже саме за сільгоспвиробництвом її перспектива й успішне майбутнє.
Леонід ІЩУК.
На фото: Петро Григорович Крупенко з сином Ростиславом та пастухом Володимиром.